В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Сьогодні свята Церква нагадує нам про подію, пов’язану з переродженням Закхея. Закхей був начальник над митарями, що збирали податки для Римської імперії. Скупість, жорстокість, схильність до утисків людей були загальними рисами митарів. В народі поняття «митник» і «язичник» були різнозначними, для обох була одна загальна назва — «грішник». Закхей був начальником митарів, і тому в народі вважався одним із перших грішників.
В той час, коли Ісус Христос завітав до Єрихона, в душі Закхея сталися суттєві зміни. В ньому прокинулась огида до наживи, золото перестало його приваблювати. Він почав шукати інших цінностей, які б задовольняли його душу. В такому стані людина намагається поспілкуватися з праведником, хоче розкрити перед ним свою душу. Закхей чув про Ісуса Христа, знав, що Він не цурається грішників, і тому його серце потяглося до Спасителя. Закхей мав одне бажання — лише побачити Великого Пророка. Митар не сподівався ні на що інше. Але і таке скромне бажання виявилося для Закхея не простим. Він був малим на зріст і через великий натовп народу не міг побачити Ісуса Христа. Тоді він вирішив вилізти на смоковницю, що росла поруч з тим місцем, де повинен був проходити Господь. Яке треба мати сильне бажання, щоб, будучи солідною людиною, наче якомусь хлопчаку залізти на дерево, аби лише побачити Ісуса Христа.
Чи міг не взяти на свої плечі добрий пастир заблудлу вівцю, яка сама прийшла до нього? Порівнявшись з деревом, на якому сидів Закхей, Ісус Христос зупинився, підняв на нього очі і сказав йому: «Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі» (Лк. 19, 5).
Схвильований такою милістю Христа, митар швидко зліз з дерева, щоб прийняти у своєму домі Незвичайного Гостя, не знаючи ще мети Його відвідин. Вступити в бесіду з несправедливо збагатілим митарем — людиною, як думали всі, що не має у собі ні віри, ні любові до батьківщини (бо митарі, будучи юдеями, служили римській владі), причому самому висловити бажання відвідати дім явного грішника, — книжники і фарисеї вважали таке неприпустимим. Одним із звинувачень на адресу Христа було те, що Він є другом митарів і грішників.
Закхей і сам відчував, яка велика милість випадає йому від Ісуса Христа і як можуть через це впасти Його (Христа) слава й авторитет у народі. Так, мабуть, думав митар, приймаючи у своєму домі Спасителя. Нерідко зустрічаються і серед християн такі, що соромляться забруднити свої білі ризи спілкуванням з людьми, які потребують нашої допомоги, і в той же час можуть мимоволі навести на нас тінь і підмочити репутацію. Як бачите, Христос не соромився іти до грішників, аби спасти їхні душі.
Закхей, бажаючи засвідчити, що він уже не є рабом свого багатства, що в його серці прокинулася любов до ближніх, до знедолених, до скривджених ним, благорозумний митар стає перед Ісусом Христом і вголос, перед тими, що спокусилися приходом до нього Ісуса Христа, заявляє, що половину свого майна він роздасть убогим, а кого скривдив, тому поверне вчетверо.
Така обіцянка дійсно могла переконати кожного, що митар Закхей внутрішньо переродився і став іншою людиною. Він цим хотів переконати присутніх, що достойний відвідин Христа. Закхей зрозумів дійсну причину завітання Спасителя. Євангеліст не говорить, що митар турбувався про частування Христа і Його учеників. Щира обіцянка Закхея нагородити всіх скривджених ним, роздати половину свого майна убогим була найкращим частуванням для Христа Спасителя, бо Його їжа є виконання волі Отця Небесного (Ін. 4, 34). Митар Закхей показав взірець покаяння, бо він не тільки визнав перед Богом свою провину, а й приніс достойні плоди покаяння.
Господь вимагає від кожної людини, яка кається у своїх гріхах, відповідних плодів покаяння. Вони закріпляють покаяння. А коли грішник визнає свої гріхи, а не приносить достойних плодів покаяння, тоді він продовжує чинити гріх, в якому каявся. Переважна більшість із нас кається в гріхах, а достойних плодів покаяння не приносить.
Ісус Христос не залишив без нагороди митаря Закхея, що покаявся у своїх гріхах. Він сказав людям: «Нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський, щоб знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19, 9 — 10).
В цих словах розкривається таїна спілкування Ісуса Христа з явними грішниками, що постійно ставилось Йому в провину фарисеями. Мріючи тільки про славу, багатство і шанування, ці лицеміри — фарисеї — не уявляли, що немає величі, вищої за благодіяння, особливо моральні, які полягають у навчанні й спасінні грішників. Тому фарисеї не розуміли, що головною метою пришестя Месії, тобто Христа, було «знайти і спасти, що загинуло».
Звикши бачити в очах брата малу скалку, а колоди у своєму оці не помічати (Мф. 7, 4), фарисеї навіть і думати не хотіли, що із явних грішників, яких вони зневажали, багато хто стоїть близько до Царства Божого, тому що вони більше усвідомлюють свої гріхи і негідність і близькі до покаяння. Доказом цього є Закхей-митар.
В наш час до храмів Божих заходять колишні атеїсти та інші грішники. Їх не треба цуратися, тому що вони можуть бути близькими до Царства Божого, як митар Закхей. Багато хто з них не знає, як себе поводити в церкві. Їх треба делікатно вчити, а не поводитися з ними грубо, не принижувати їхню гідність, як це робили фарисеї щодо митарів та інших грішників. Треба пам’ятати, що Син Божий прийшов на землю спасти грішників.
Ніхто не знає того, що, може, колишні атеїсти і грішники ввійдуть у Царство Боже, а дехто із нас, будучи впевненим, як ті фарисеї, що він достойний Царства Небесного, бо ніколи не покидав Церкви і не відмовлявся від Бога, опиниться поза оградою Царства Божого.
Євангельське оповідання про Закхея навчає всіх нас багато чого. Серед розкоші, багатства і насолод, серед суспільних турбот, якщо Бог поставив тебе вище за інших і ти опинився в пошані, не забувай, що і тобі треба шукати Христа Спасителя і наближатися до Нього, і керуватися у своїй праці Його вченням так само, як і тому, хто стоїть на нижчій сходинці суспільного життя.
Хто, будучи недбалим, думає, що він далекий від Христа і йому тяжко повірити в Нього і наблизитись до Нього, той утверджується своїми думками у байдужості до вічності. Таким людям треба подивитися на приклад Закхея і зміну способу його життя, навчитися віри й уповання на милосердя Боже. Господь стоїть близько до кожної людини. Він хоче ввійти в душу кожного, тільки щоб двері серця були відчиненими для Христа.
Хто вирішив іти шляхом спасіння і хоче бути угодним Богу, щоб стати достойним Його благодатного завітання (а таке завітання є реальним), той повинен навчитись у Закхея виправляти свої гріхи через принесення достойних плодів покаяння. Колишнім гріхам треба протиставити доброчесність.
Той, хто донині був неправдивим і зібрав багатство, подібно до митарів, повинен задовольнятися своїм і боятися привласнити чуже. Хто провадив життя в лінощах, той повинен знати свій обов’язок працювати там, де його поставив Промисел Божий, і чесною працею прославляти Бога, Який дає нам здоров’я і силу для праці.
Господь завжди близький до нас і всіх закликає до спасіння, до вічного блаженного життя. Він подає допомогу благодаттю Святого Духа. Тому будемо прославляти Його милосердя і любов до нас.
Амінь!
ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський
і всієї Руси-України