Святитель Митрофан, єпископ Воронезький, в миру Михаїл, народився 8 листопада 1623 року. В синодику, який належав святителю, перелік імен починається з осіб, зодягнених в священний сан, і це дає привід припускати, що він походив зі священицького роду. З Духовного заповіту святителя Митрофана відомо, що він « народився від благочестивих батьків і вихований ними в непорочному благочесті Східної Церкви, в православній вірі». До сорокалітнього віку святитель жив в миру : був одружений, мав сина Іоанна і служив приходським священиком. Місцем пастирської діяльності ієрея Михаїла було село Сидоровське, що знаходилось біля ріки Молохти, притоки Тези, яка впадала в Клязьму, неподалік від міста Шуї ( зараз Володимирської області).
Втративши дружину, священик Михаїл прийняв постриг з іменем Митрофан в Золотниковській пустині в 1663 році. В синодику обителі запис роду святителя Митрофана починається словами: « рід чорного священика Митрофана Сидоровського». Через три роки чернечого життя ієромонах Митрофан обраний на ігумена Яхромської Косминої обителі. Цим монастирем він керував 10 років, показавши себе смиренним настоятелем.
Патріарх Іоаким ( 1674-1690 рр.), дізнавшись про високе благочестя святого Митрофана, возвів його в 1675 році в сан архімандрита знаменитого в той час Макарієво-Унженського монастиря. В цій обителі святий також плідно потрудився. В 1682 році архімандрита Митрофана було рукопокладено на єпископа Воронезького.
Початок архіпастирського служіння святителя Митрофана співпав з тяжким для Русі часом смут і церковного розколу. Проте архіпастир не боявся ніяких труднощів і постійно закликав свою паству до морального виправлення. Він почав будівництво кафедрального храму на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. У 1692 році собор з приділами на честь Архистратига Михаїла і Святителя Миколая був освячений. Під час 20-ти літнього святительства Митрофана кількість храмів єпархії збільшилось з 182 до 239, було засновано 2 монастирі.
Перший Воронезький святитель ревно піклувався про нужди пастви. Він утішав бідних і багатих, був покровителем вдів і сиріт, заступником скривджених. Його дім був готелем для подорожніх і лікарнею для хворих. Молився святий не тільки за живих, але й за спочилих християн, і особливо за воїнів, загиблих за Вітчизну, записуючи їхні імена в синодик. Поминаючи їх за проскомидією, святитель Митрофан говорив: « Якщо праведна душа, то більшої частини сподобляється, якщо ж грішна, то буде причасницею милості Божої».
Відомо про велику дружбу святителя Митрофана з святителем Питиримом, єпископом Тамбовським. Вони не тільки підтримували переписку, але й зустрічались для духовних бесід.
Святитель Митрофан не боявся накликати на себе і гнів царя. Святитель відмовився йти в палац до Петра І, тому що там стояли статуї язичницьких богів. За цей вчинок святому Митрофану загрожувала царева опала, проте цар промислом Божим наказав позабирати ці статуї і ще більше почав шанувати святителя. Упокоївся святитель Митрофан в глибокій старості у 1703 році, прийнявши перед смертю схиму з іменем Макарій.