Преподобний Сава Сторожевський з ранньої юності пішов від світу, прийняв постриг від преподобного Сергія Радонезького і був його одним з перших учеників та подвижників.
Преподобний любив життя безмовне, уникав бесід з людьми і перебував у постійному труді, плачі за убогу душу свою, пам’яті про суд Божий. Преподобний Сава для всіх людей був образом простоти і смирення, він придбав настільки глибоку мудрість духовну, що ще « в монастирі Сергія був духівником всьому братству, старцем шанованим і дуже вченим». Коли великий князь Димитрій Донський, у вдячність за перемогу над Мамаєм, влаштував на річці Дубенці обитель Успіння Божої Матері, її ігуменом з благословення преподобного Сергія став Сава. Зберігаючи простоту свого подвижницького житія, він харчувався лише рослинною їжею, носив грубий одяг, спав на підлозі.
У 1392 році братія Сергієвої Лаври, після того, як ігумен Никон віддалився для безмовництва, благала преподобного Саву прийняти ігуменство в обителі. Тут він « добре пас доручене йому стадо, наскільки міг і наскільки преподобного отця його блаженного Сергія допомагали йому». Передання відносить до часу його ігуменства виведення водного джерела за стінами Лаври.
З великою любов’ю і повагою відносивс до преподобного Сави князь Юрій Димитрович Звенигородський, хрещений син преподобного Сергія. Він обрав преподобного Саву духівником і ублагав прийти дати благословення його дому. Преподобний сподівався повернутися до своєї обителі, але князь ублагав його залишитись і заснувати « у вітчизні його, поблизу Звенигорода, де є місце зване Сторожи», нову обитель. Прагнучи до життя усамітненого і безмовного, преподобний прийняв пропозицію звенигородського князя Юрія Димитровича і перед іконою Божої Матері зі сльзами випросив ЇЇпокрову пустельному місцю. На горі Сторожевській, де колись розташовувалась сторожа, яка охороняла Москву від ворогів, заснував він невеликий дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці ( 1377 р.), а неподалік від неї поставив малу келію для себе. В 1399 р. там само преподобний влаштував монастир, з любов’ю приймаючи всіх, хто шукав безмовного життя. Багато потрудився преподобний Сава при влаштуванні своєї обителі. Сам викопав криницю під горою, звідки носив на плечах своїх воду, обніс монастир дерев’яною огорожею а за версту, у яру, викопав собі келію для безмовного життя.
В 1399 році преподобний благословив свого духовного сина, князя Юрія, що йшов у військовий похід, і передбачив йому перемогу над ворогами. Молитвами святого стаця військам князя була дарована швидка перемога. Трудами преподобного Сави в обителі був побудований соборний храм Різдва Пресвятої Богородиці.
Упокоївся святий Сава в глибокій старості 3 грудня 1406 року.
Шанування преподобного місцевими жителями почалося відразу після його кончини. Чудотворна цілюща сила, що витікала від гробу преподобного, його численні явлення переконали всіх, що ігумен Сава: « є воістину Божественного світла світильник незаходимий, що промінням чудес всіх просвітлює». В грамоті 1539 року преподобний Сава називається чудотворцем. Особливо шанував його цар Олексій Михайлович, який неодноразово ходив пішки на поклоніння в обитель преподобного. Передання зберегло для нас чудову розповідь про те, як преподобний Сава спас його від розлюченого ведмедя.
Як розповідає житіє преподобного Сави, складене в XVI ст., в кінці XV століття ( 1480-1490 рр.) ігумену Савинської обителі Дионісію після вечірнього правила явився старець і звернувся до нього: « Дионісію! Вставай і напиши лик мій на іконі». На запитання Дионісія, хто він, той що явився відповів: « Я Сава, начальник цього місця». Похилого віку старець обителі авакум, який бачив в юності преподобного, описав зовнішність святого. Саме в такому вигляді він явився ігумену Дионісію, який виконав повеління і написав ікону преподобного Сави.
Святкування преподобному Саві було встановлене в 1547 році на Московському Соборі. 19 січня 1652 р. знайдені нетлінними мощі преподобного.
Молитвами преподобного Сави Сторожевського, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.