
Апостол дуже шанував і любив Ісуса Христа. Одного разу ученики Господні з любові до Христа говорили так: «Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?» (Ін. 11, 8). Тоді Фома, якого називали ще Близнюком, сказав ученикам: «Ходімо й ми і помремо з Ним» (Ін. 11, 16). Під час останньої вечері, коли Господь розповів Своїм ученикам про те, що Він має йти до Бога-Отця, Фома сказав Йому: «Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?». Ісус сказав Йому: «Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14, 5 – 6).
Після Зішестя Святого Духа Фома проповідував Євангеліє в Палестині, Месопотамії та в інших країнах. Святитель Іоанн Золотоустий каже про нього так: «Фома, який був колись найслабшим за вірою серед апостолів, зробився за Благодаттю Божою мужнішим, ревнішим і невтомнішим за них усіх, так що обійшов зі своєю проповіддю майже всю землю, не злякавшись сповіщати Слово Боже народам, бунтівним, диким і таким, що жадали крові».
Фома виконав обіцянку Ісуса Христа, дану Авгарію – царю Едесському, який, просячи Спасителя прийти до нього і зцілити його від хвороби, отримав від Господа відповідь, що після Його Вознесіння прийде до нього один із апостолів і зцілить його. Фома послав до Авгарія Фадея, одного з 70-ти апостолів. Фадей дійсно зцілив Авгарія, його сина і багатьох інших від хвороб, навернув у християнство та заснував Едесську Церкву. Давні Церкви, які існували ще з апостольських часів у Месопотамії – Ктезифонська і Низибійська – завжди вважали своїм апостолом Фому й шанували його.
За давніми переказами Климента Александрійського і Орігена, апостол Фома проповідував Євангеліє в Парфії. За свідченням блаженного Єроніма, у Парфії Фома благовіствувавне тільки парфянам, але й усім народам, які були їм підвладними: мідянам, персам, бактриянам. Багато письменників IV ст. свідчить про те, що апостол Фома проповідував ще й в Індії, і цє цілком ймовірно. Донині у християн індійського півострова зберігся переказ, що в них віра Христова спершу була проповідана апостолом Фомою і його учнями. Коли португальці вперше у 1500 році пристали до берегів Індії, то знайшли в Маліпурі поселення християн, які свідчили про те, що вони прийняли Христову віру від апостола Фоми, і це місто ще називалося містом Фоми.
Апостол Фома зазнав мученицької смерті саме в цьому індійському місті Маліпурі. Тут його було вкинуто до в’язниці, потім його тіло прокололи списом, і таким чином апостол Фома переселився до Того, Чиїх ран, також проколотих списом, він торкався. Святе Євангеліє від Іоанна так розповідає про цю подію після Воскресіння Христового: «Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус. Інші ученики сказали йому: «Ми бачили Господа». Він же сказав їм: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю».
Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: «Мир вам!». Потім говорить Фомі: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним». Фома у відповідь сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!». Ісус говорить йому: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 24 – 29).
Тіло святого апостола Фоми в 385 році перенесли до Месопотамії, в місто Едессу. На його могилі було збудовано храм і названо його ім’ям. У IV ст. святитель Іоанн Золотоустий у день пам’яті святого апостола Фоми виголосив похвальне слово. Церква прославляє благовісника Слова Божого як сповідника Воскресіння Христового і проповідника Його страждань.
Митрополит Димитрій (РУДЮК)