«Всяка подія, якщо вона не буде закріплена писанням, буде забута і втрачена для пізнання. Так, якби Мойсей, що був навчений Богом, не залишив нам у своїх книгах відомостей про початок і першу будову світу, а також про родоначальника нашого Адама, то все те плин часу покрив би темрявою і привів би до забуття. Але Бог, що береже в людях пам’ять про свої чудеса, в який захоче час являє літописців, щоб майбутні покоління змогли прочитати ними написане і тим скористатися. Так, Господь явив і в нашій Руській землі, у святому Києво-Печерському монастирі пріснопам’ятного літописця, преподобного отця нашого Нестора, котрий просвітив очі наші, виклавши в книгах корисне для нас, за що ми маємо йому велику вдячність». Такими словами святитель Димитрій Ростовський починає свою оповідь про житіє преподобного Нестора Літописця Печерського. Бо ж він справді першим стояв біля джерел української православної історії, мав особливе зацікавлення до житій святих та історичних творів, складених у вигляді хронік-літописів.
Батьківщиною преподобного Нестора, великого світильника землі української, був давній златоглавий Київ. Тут він народився в 50-х роках XI ст., напевно, в 1056 році. Це був час, коли у Києві ще жили свідки й учасники історичного Хрещення Руси-України, здійсненого рівноапостольним князем Володимиром у 988 році. Про походження Нестора можна лише здогадуватися. Сімнадцятирічним юнаком прийшов він послушником до Києво-Печерського монастиря. Тоді були ще живі засновники цієї святої обителі — преподобний Антоній, який на той час перебував у печері мовчальником, та преподобний Феодосій, який ревно розбудовував монастир.
Про свої перші кроки в новому житті преподобний Нестор на завершення однієї із своїх праць про житіє преподобного Феодосія (слово восьме в Києво-Печерському Патерику) писав так:
«…про блаженного і великого отця нашого Феодосія, питаючи, чув од старших від мене отців, які були тоді, — те записав я, грішний Нестор, найменший од усіх у монастирі… Прийнятий же був до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений був і монашеського одягу сподоблений, також і на дияконський сан ним зведений був, хоч і не був його достойний — нерозумний і невіглас. Найголовніше ж — незліченними гріхами сповнений од юних літ.» Така проста, але надто вимоглива до самого себе оцінка отих перших кроків чернечого подвигу. Отож, прийнявши постриг, він отримав послух монастирського літописця. Бо ж, будучи ще досить молодим, він уже відрізнявся від багатьох чорноризців своєю високою освіченістю, чистотою життя тілесного й духовного, суворим постом і молитвою. Нестор добре знав богослов’я, історію й літературу, досконало володів грецькою мовою.
Усе це дає підстави говорити, що він мав можливість отримати належну християнську освіту і був добре знайомий з біблійними текстами та творами перших християнських авторів. Нестор від Бога був наділений великим літературним талантом.
Минуло зовсім небагато часу, як закінчив своє земне життя преподобний Антоній, начальник усіх руських ченців — у 1073 році, а за рік — і преподобний Феодосій. Та, незважаючи на це, остання чверть XI ст. була роками подальшого піднесення й розбудови Києво-Печерського монастиря.
Несучи смиренно свій чернечий послух, преподобний Нестор найперше став родоначальником житійної літератури на українській землі. Одним з перших його творів цієї тематики стала «Розповідь про життя і страждання блаженних страстотерпців Бориса і Гліба», написана, можливо, під враженням перенесення їх святих мощів до Вишгорода в 1072 році. Це були перші святі, канонізовані Святою Церквою на землі Руси-України. Вперше такий твір у нас відповідав кращим зразкам візантійської агіографії. А ще він був написаний грецькою мовою, що свідчило про велику зацікавленість Візантії та інших православних країн до Київської держави. Під час написання цього твору автор використав легенди й розповіді сучасників тих страшних братовбивчих подій.
Тоді ж преподобний Нестор склав також і житіє свого першого наставника — преподобного Феодосія, з яким мав особисте спілкування, хоч і протягом короткого часу. За всіх віків житіє першого Києво-Печерського ігумена Феодосія служило найбільш повчальним читанням і для ченців і для всіх православних християн. Для науки воно також має велику цінність як одно із найдостовірніших джерел православної історії.
У 1091 році Нестор за дорученням ігумена Іоана очолював і успішно виконав роботи для знайдення святих мощів преподобного Феодосія та перенесення їх у головну Печерську церкву. Саме після цього й почалося інтенсивне складання житій багатьох інших Києво-Печерських подвижників. Серед них ігумени Святої обителі Варлаам, Стефан і Никон, преподобні отці Даміан, Єремія, Матфей, Ісакій та єпископ Ростовський Ісая. Цими житіями Печерський літописець Нестор ще раз підтвердив ту велику любов, яку він мав до преподобних засновників монастиря — любов, що проявилася «не словом, чи язиком, а ділом і правдою» (І Ін., 3, 18). Та головним подвигом життя вченого ченця Нестора стало укладання «Повісті минулих літ», зміст якої більш зрозумілий з підзаголовку: «Звідки пішла Руська земля і хто в ній почав спершу княжити і як Руська земля постала». Немає сумніву, що й до Нестора були літописці, які записували різні події нашої багатовікової історії. Та лише Нестор, зібравши їх, звів воєдино в названому творі. Тому й ставилося окремими дослідниками під сумнів авторство Нестора. Його ж виняткове вміння вибрати із джерел найбільш істотне й цінне зробило «Повість» цілісною вперше літературно викладеною історією нашої держави Руси-України. У ній використовувалася й усна народна пам’ять у переказах і легендах, і героїчна поезія, та історичні піснеспіви, та навіть древні візантійські джерела. З метою збирання додаткових літописних даних автор у 1097 році побував на Волині. Там, вірогідно, у Зимненському Святогорському монастирі він переписав Волинський літопис, який повністю увійшов у «Повість». Водночас літописні відомості доповнювалися поточними подіями, свідком яких був Нестор і за які він так боляче переживав. Особливо за міжкнязівський розбрат, який тоді лише починався.
«Повість минулих літ» — це справжня енциклопедія життя, праці і духовних устремлінь наших предків по XII ст. З її сторінок преподобний Нестор постає істинним патріотом рідної української землі, який до останніх своїх днів творив на її благо. Він був першим, хто дав богословське обґрунтування нашій вітчизняній історії.
Помер блаженний Нестор у 1114 році і був похований у Ближніх печерах. Його послідовниками у справі літописній були ігумени Сильвестр, Мойсей і Лаврентій. Його пам’ять відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних отців Києво-Печерських у Ближніх печерах спочилих та 10(23) жовтня у складі Собору Волинських святих і в другу неділю Великого посту.
На завершення життєпису того, хто описав нам діяння перших князів київських, подвиги перших подвижників Київської церкви, страждання перших її мучеників, наведемо його слова щодо книг, як джерела знань, поєднаних зі смиренням і покаянням:
«Велика буває користь од учення книжного, книги напоумляють і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів набуваємо мудрості і поміркованості. Це ріки, які напувають всесвіт, від них виходить мудрість. У книгах незліченна глибина, ними втішаємося в журбі, вони узда стримування. Якщо сильно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі. Бо той, хто читає книги, говорить з Богом або святими мужами». Додамо від себе, що, звичайно ж, мова йде про книги Божі…
Джерело: Б.Самбор “Святі землі української”