Святий благовірний князь Олег був сином Брянського князя Романа Михайловича і внуком святого Михайла Всеволодовича, князя Чернігівського. Дід його трагічно загинув у 1246 році в Орді разом зі своїм боярином Федором.
Рік народження Олега невідомий. Вірогідно, це був початок XIII ст. У святому хрещенні він був названий Леонтієм, а Олег — це було його княже ім’я.
Батько Олега — Роман Михайлович у 1288 році заснував у Брянську Свенський монастир на подяку за своє зцілення від хвороби очей завдяки Чудотворній Свенській іконі Пресвятої Богородиці (її святкування 3(16) травня і 17(30) серпня). Свенський монастир упродовж багатьох десятиріч підпорядковувався Києво-Печерській лаврі.
Незважаючи на своє князівське походження, Олег був абсолютно байдужим до багатства і мирської слави. Ще з юних літ його надто приваблювало чернече життя.
А поки що, будучи князем, він повинен був коритися волі татарській, під гнітом якої була Руська Земля, починаючи з XIII ст. Разом зі своїм батьком — благочестивим князем Романом за наказом татарського хана Менгу-Теміра він брав участь у війні проти Литви.
У Галицько-Волинському літописі під роком 1275 є перша згадка про благовірного князя Олега Брянського: «…ні Роман, ні Гліб, оті князі Задніпровські, а тільки один Олег, син Романів приєднався, бо прийшов був раніш із татарами. Татари ж вельми жадали Романа, аби він приєднався».
А потім уже після закінчення військових подій під Новгородком Літопис вже під роком 1276 продовжує: «Також од Новгородка поїхав у (місто) Володимир до своєї сестри Олег (Романович), бо Володимир сильно тоді звав до себе тестя свого (Романа)». Справді князь Олег із Новгородка Литовського приїхав у Володимир-Волинський де своєї сестри Ольги-Олени, яка була одружена з князем Волинським Володимиром Васильковичем. Власне кажучи, князь Володимир звав до себе в гості свого тестя князя Романа Михайловича, але той відмовлявся: «Сину мій, Володимире, не можу я відлучитися від дружини моєї ратної; я живу в краю, що загрожує війною, хто без мене управить моєю дружиною? Тому приїде замість мене мій син Олег».
Отож з Новгородка кожний з них поїхав своєю дорогою: батько в Брянськ, а син — у Володимир-Волинський. Мабуть, там, на Волині, князь Олег прийняв для себе доленосне рішення — залишити мирське життя. Разом із сестрою вони домовилися не відставати одне від одного у здійсненні добрих Божих справ. Це буде видно пізніше, коли Олег за власні кошти побудує в Брянську монастир, а Ольга-Олена заповість тому ж монастирю після своєї смерті прибутки від своїх володінь на Волині.
А поки що Олег прийняв чернечий постриг, проте, де і коли це відбулося — невідомо. Під час постригу він отримав чернече ім’я Ва-силій і був відомий суворістю свого чернечого життя.
Петропавлівський Богоявленський чоловічий монастир він заснував у Брянську на високій горі над річкою Десною. Російський патріарх Никон із благоговіння до пам’яті святого Олега надав йому статус Ставропігійного. У 1833 році монастир був перетворений на жіночий.
Благовірний князь Олег скінчив своє земне життя в суворому подвижництві, та коли це сталося також достеменно не відомо.
Його святі мощі спочивають у зведеній ним Петропавлівській обителі під спудом.
Пам’ять преподобного і благовірного князя Олега ще відзначаєься в складі Собору Волинських святих — 10(23) жовтня.
Джерело: Б.Самбор “Святі землі української”