17 жовтня — благовірного князя Володимира Ярославовича, Новгородського чудотворця
Онук Рівноапостольного князя Володимира і старший син великого князя Київського Ярослава Мудрого та княгині Анни — Володимир народився у Києві в 1020 році. Уже в 1034 році, тобто в чотирнадцятирічному віці, батько посадив його на княжіння у Новгороді і дав неспокійним новгородцям грамоту з повелінням платити згідно з нею дань. Вісімнадцять років управляв благовірний князь Володимир Новгородським князівством.
Змужнілий князь відзначався відвагою й мужністю у військових справах. У 1042 році він переможно ходив з новгородськими дружинами воювати проти фінських племен. Наступного року батько послав Володимира на Константинополь провчити підступних греків за образу руських купців та вбивство одного з них. Посли візантійського імператора Константина Мономаха поспішили вийти йому назустріч з обіцянкою покарати винуватців. Проте молодий князь ні на що не звертав уваги і рвався до бою. На вдруге запропонований імператором мир він відповів: «Погоджуюсь, якщо ви, багаті греки, дасте по три фунти золота на кожного воїна у моєму війську».
Тоді імператор наказав узяти під охорону всіх руських людей, які були в Константинополі. Одночасно були вислані бойові кораблі в стан князя Володимира, які й підпалили його флот. Буря, що піднялася, розкидала й потопила багато суден, і Володимир припинив наступ. Але, повертаючись назад, розбив погоню й забрав частину противника в полон. Ті, з війська Володимира, що втекли сушею, були не такі щасливі і в районі Варни (тепер — Болгарія) самі потрапили в полон. Лише за три роки вони повернулися додому, після підписання мирної угоди з греками. Цей похід князя Володимира був явно невдалим.
У 1045 році, коли Новгородською кафедрою управляв єпископ Лука Жидята, згорів перший міський храм. Це була тринадцятикупольна дубова церква, побудована ще в 989 році першим Новгородським єпископом Іоакимом Корсунянином.
За сім років на її місці благовірний князь Володимир побудував величний кам’яний собор Святої Софії, а єпископ Лука освятив його 14 вересня 1052 року. Зразком для побудови такого храму частково слугувала Софія Царгородська, але головним чином — Софія Київська. Для Новгорода собор Святої Софії на багато віків став головною святинею міста. Волелюбні новгородці часто говорили:
«Де Свята Софія, там і Новгород. Помремо, проллємо кров за Святу Софію».
У 1047 році за повелінням князя Володимира одним священиком були переписані всі пророчі книги разом з тлумаченнями. На той час — це теж була велика справа.
Помер благовірний князь Володимир 4 жовтня 1052 року в молодому віці. Йому було лише 32 роки, і ще був живий його батько — великий князь київський Ярослав Мудрий.
Преподобний Нестор-літописець у «Повісті минулих літ» під роком 1052 записав так:
«Преставився Володимир, син Ярославів старший, у Новгороді, і покладений був у Святій Софії, що її він спорудив був сам».
Там вже спочивало тіло його матері — благовірної княгині Анни Новгородської.
17 жовтня — преподобного Елладія, затворника Печерського, у Ближніх печерах
Крім того, що преподобний Елладій був ченцем Києво-Печерського монастиря в ХІІ-ХІІІ сторіччях, інших відомостей про нього не маємо.
Пам’ять преподобного Елладія відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих і в другу неділю Великого посту.
17 жовтня — преподобного Онисима, затворника Печерського, у Ближніх печерах
У Києво-Печерському патерику їхнє життя не описане. Преподобний Онисим відбував свій подвиг мовчання в ХІІ-ХІІІ ст. Інших відомостей про його життя немає. Нетлінні його мощі спочивають відкрито в Ближніх печерах, а пам’ять відзначається також 28 вересня (11 жовтня) в складі Собору преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих, та в другу неділю Великого посту.
17 жовтня — преподобного Аммона, затворника Печерського, у Дальніх печерах
Преподобний Аммон, чернець Києво-Печерський, жив у XIII ст. За благословенням ігумена Києво-Печерського монастиря мандрував на Святу Гору Афон та до Єрусалиму як ревнитель житій великих святих отців. Після повернення зі святих місць жив настільки благочестивим і святим життям, що навіть печерські старці мали його за взірець для наслідування. Істинно любив убогість і турбувався лише про придбання нетлінного багатства на небі. Усамітнившись у своїй келії, він, знехтувавши всі ворожі підступи, відбував подвиг затворництва.
Його пам’ять відзначається ще 28 серпня (10 вересня) та в другу неділю Великого посту.
Джерело: Б.Самбор “Святі землі української”