Господь любить прості, лагідні і смиренні душі. «Благодійна душа буде насичена, і хто напуває інших, той і сам напоєний буде» (Пр., 11, 25). Нелицемірна душа, яка не має в собі ні лукавства ні лестощів, є святою, як житло самого Бога. Освячується від того душа й тіло і розум за сказаним Господом: «Хто любить Мене, той слово Моє збереже, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до Нього, і оселю сотворимо у Нього» (Ін., 14, 23).
«Оселюся в них, і ходитиму в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом» (2 Кор., 6, 16). А святий апостол Павло так говорить: «Але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильних» (І Кор., 1, 27).
Для християн усіх часів надто відрадно й повчально бачити серед угодників Божих людей простих і малоосвічених, навіть неписьменних. У них особливо яскраво можна побачити силу Христової віри, яка, як ніяка інша людська філософія, так швидко й надійно перетворює людський розум, серце і так високо підносить дух. Завдяки таким людям розуміємо, що живодайна й чудотворна Істина Христова не є власністю якого-небудь вищого суспільного класу, як, наприклад, освіченість, а дана для всіх людей і може бути опанована всіма.
До таких простих людей належали й преподобні Спиридон і Никодим — ченці Києво-Печерського монастиря, які жили там у XII ст. Блаженний Спиридон був вихідцем із селянської родини недалекого від Києва. Він був зовсім неписьменним, але сильний духовним розумом і багатий доброчесними та боговгодними справами. А ще мав у своєму серці страх Божий — джерело мудрості. Отож і почав у чернечій обителі, куди він прийшов у 1139 році, суворе подвижницьке життя. На той час ігуменом монастиря був Пимен — великий посник Печерський.
Найперше він узявся за вивчення грамоти, хоч і був уже в досить зрілому віці. Почав читати книги та вивчив напам’ять усі боговдохновен-ні псалми Давидові. Такими великими були його прагнення і старання.
Уважно спостерігаючи за Спиридоном, ігумен Пимен швидко побачив його істинне благочестя, покірливість та працьовитість, а ще те, що той постійно перебував у пості й молитві. Тому й доручив йому надто вже боговгодний послух — випікати в монастирській пекарні про-сфори. Вважаючи таке доручення за велику милість Божу, блаженний Спиридон виконував його з великим благоговінням, ретельною старанністю та страхом Божим. Він був дуже задоволений, що приносить щоденно чисту й непорочну жертву Богові своєю працею, а приготовлений ним хліб призначається для безкровного служіння Богу, для великої Його тайни. На вустах же його була постійна словесна жертва Всевишньому. Де б він не був: чи рубав дрова, чи місив тісто, чи топив піч, а чи готував просфори — він неперестанно співав псалми Давидові. Проспівати протягом дня увесь Псалтир для нього стало законом.
Якось, коли Спиридон зі звичайним благоговінням виконував свій щоденний послух, під час розпалювання печі загорівся дах будинку. Щоб не розповсюджувався вогонь, блаженний швидко зняв із себе мантію й закрив нею отвір печі. Потім, зав’язавши рукави своєї волосяниці, побіг до криниці по воду, водночас скликаючи братію, щоб допомогла гасити пожежу. Воду він приніс у волосяниці, а брати, що позбігалися, побачили дивовижну річ: мантія, якою був закритий отвір печі, залишалася зовсім неушкодженою вогнем; вода з волосяниці не витікала зовсім, доки її несли до печі, і її вистачило, щоб повністю загасити полум’я. Братія, яка все це спостерігала, зрозуміла, що Всевишній допомагає своєму угоднику, і з благоговінням голосно прославила Бога.
Найближчим помічником у блаженного Спиридона був чернець Никодим, який з особливим старанням його наслідував. Це було видно в його повсякденній праці в пекарні, а особливо у молитовному подвигу та доброчесному житті. У Спиридона й Никодима були одні думки й одні звичаї, вони жили у великій приязні та злагоді. Обоє ревно, з християнським смиренням протягом тридцяти років старанно виконували нелегкий послух, випікаючи просфори для Києво-Печерської обителі. У 60-х роках XII ст. наступив час закінчення їх тимчасового земного життя та відходу до Господа. Їх було похоронено в Ближніх (Антонієвих) печерах, нетлінні святі мощі там спочивають і донині.
Преподобний Спиридон спочиває у вигляді ченця, який молиться. Три перших пальці правої руки з’єднані абсолютно рівно, а середній і мізинець притиснуті до долоні.
Багато років у добрій старості прожив преподобний Спиридон у Печерській обителі, але жодного дня чи години не відступився від свого правила. Бо ж про тих, хто навічно упокоївся в цьому святому монастирі, можна сказати словами царя й пророка Давида:
праведним подобає похвала.
Прославляйте Господа на гуслях,
співайте Йому на
десятиструнній псалтирі».
(Пс, 32,1-2)
Пам’ять преподобних Спиридона й Никодима відзначається ще й 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних отців Києво-Печерських у Ближніх печерах спочилих, а також у другу неділю Великого посту.
Джерело: Б.Самбор “Святі землі української”