Преподобний Іов, ігумен Почаївський, сміливий оборонець православної віри проти унії, народився близько 1551 року на Покутті в Галичині (теперішня Коломийщина). Ця родюча земля, багата пасовищами, лісами й сіллю, у середині XVI сторіччя належала Польщі. Його батьки були представниками дрібної української православної шляхти на прізвище Залізо (або Желізо). Свого сина при хрещенні вони назвали Іваном.
Визначальний вплив на малого Івана мали високоморальні умови домашнього життя в батьківській хаті та досить раннє читання душекорисних книг. Змалку в юну душу батьки посіяли добре насіння, яке пізніше дало благодатні сходи. Ще з юних літ Івана притягало до себе подвижницьке чернече життя і вже в десятирічному віці він попрощався з рідною оселею. Шлях його проліг у Карпати, в Угорницький Спасо-Преображенський монастир. Під час першої зустрічі ігумен монастиря побачив у рисах його обличчя юного Божого обранця і з радістю прийняв до обителі. Одного послуху визначеного для Івана, було мало і він взявся до служіння кожному з братії, чим надбав для себе загальну повагу й любов усього монастиря. Це й стало підставою для того, що вже за два роки ігумен постриг його в ченці з іменем Іов. А потім, проти своєї волі, але за волею ігумена, Іов удостоївся сану священства, та відбулося це не раніше, ніж в 30 річному віці. Він подвоїв свою ревність до подвижництва й ім’я його стало відоме не лише в Галичині, а й по всій Україні та навіть у Польщі. От і князь Костянтин Костянтинович Острозький, тепер вже благовірний князь (пам’ять 13(26) лютого) дізнавшись про духовну твердість Іова, випросив його в Угорницького ігумена на посаду настоятеля своєї обителі — Дубенського Хрестовоздвиженського монастиря (тепер Рівненська облась). Великий князь мав наміри підтримати серед ченців обителі щире благочестя та показати їм (на прикладі Іова) істинний зразок боговгодного життя.
У монастирі, звичайно-ж, знали про преподобного Іова та його подвижницьке життя, тому зразу після прибуття в Дубно обрали його ігуменом. Автор житія преподобного Іова та його учень Досифей відомостей про те, коли це відбулося, не подає. Імовірно це було на початку 80-х років XVI сторіччя. Ігуменство преподобного Іова в Дубенському монастирі продовжувалося протягом 20 років. Були це тяжкі часи для Українського Православ’я — запровадження й розповсюдження Берестейської унії. Преподобний Іов постійно знаходив для себе надійну опору в особі благовірного князя Костянтина Острозького, який навіть за межами своїх володінь охороняв Православ’я. Він часто бував у Дубенському монастирі в преподобного Іова, а в 1599 році пожертвував для монастиря значні земельні площі. Князь користувався повагою навіть у Папи Римського Климента VIII. За часи перебування у Дубно преподобний Іов приділяв велику увагу розповсюдженню духовних книг, звичайно ж, шляхом їх переписування. Цим займалося духовне братство, створене при монастирі. На 1581–1588 роки припадає видрукування благовірним князем Костянтином відомої в православному світі Острозької Біблії і, мабуть, з благословення преподобного Іова, якому князь довіряв, як своєму духовному отцю і душу, і совість.
На початку XVII сторіччя настає час, коли преподобний Іов вирішив здійснити давній свій намір — віддатися усамітненню і молитвам як простий чернець у тихому і спокійному місці. Таємно покинувши Дубенський Хрестовоздвиженський монастир, преподобний Іов направився на гору Почаївську, здавна світлістю чудес осяяну, де чернече життя було відоме ще з XIII ст.
Тепер Свято-Успенська Почаївська лавра знаходиться в м. Почаєві Кременецького району Тернопільської області. А тоді багатьма маєтками в Крем’янецькому повіті, у тому числі й селом Почаєвом, володіла побожна православна поміщиця Анна Гойська з роду Козинських, вдова луцького судді Василя Гойського. І саме перед приходом преподобного Іова в Почаїв вона зробила щедрий фундушевий запис для Почаївського монастиря, чим була закладена матеріальна підстава для його подальшого існування. Для преподобного Іова монастир був останнім земним місцем, де він відбував свої чернечі подвиги протягом майже 50-ти років.
Для Почаївського монастиря преподобний Іов був тим, ким був для Києво-Печерського преподобний Феодосій. Почаївська братія швидко дізналася, звідки прибув цей богоугодний чоловік і, відчувши в ньому велику силу, одностайно вибрала його ігуменом.
У монастирі були дві великі святині: відбиток стопи Божої матері та її чудотворний образ, який привіз в Україну грецький митрополит Неофіт і подарував Анні Гойській. Та коли від цієї ікони прозрів сліпий брат Анни, вона передала її в монастир.
Отже, не усамітнення в тихому місці, а турботне життя судилося преподобному в Почаєві. З пустельницького монастиря він перетворив його в гуртожитковий. Слава про Почаїв росла, кількість богомольців почала збільшуватися, а монастирське життя все більше упорядковувалося завдяки досвіду і дбайливості преподобного Іова. Власними зусиллями він розвів навколо монастиря великий сад, викопав два ставки й глибоку криницю. Був щасливий, що в Почаєві вже була друкарня й можна було розповсюджувати книги не лише через переклад і переписування, а й через друкування.
Преподобний займався й літературною діяльністю, перекладав твори Святих отців та укладав повчання. Мав великі турботи після смерті Анни Гойської, коли її внук і наслідник Андрій Фірлей пограбував монастир, навіть забравши чудотворну ікону. 25 років тривав судовий процес з Фірлеєм, що вимагало багато часу й сил на поїздки преподобного Іова в судові установи Луцька і Крем’янця, але за присудом Люблінського трибуналу все було повернуто. З благодаті Господньої ікона Божої Матері була повернута в монастир ще до закінчення судового процесу.
У 1628 році преподобний Іов брав участь у роботі церковного собору в Києві, який постановив твердо триматися Православної віри й не відступати від неї. Під діяннями Собору є і його підпис.
На схилі свого тривалого життя мав велику радість, бо побожні поміщики з села Бережці Крем’янецького повіту Федір та Єва Домашевські в 1649 році зробили щедрий грошовий внесок, на який замість старої дерев’яної була збудована нова мурована церква на честь Пресвятої Трійці. Туди ж було перенесено чудотворний образ Божої матері.
За своє велике подвижницьке життя преподобний Іов уславився як мудрий наставник, аскет, молитовник і навіть мовчальник. Він став улюбленим світилом для українського народу, який просто оспівував його. У канті XVII століття «Ой зійшла зоря вечоровая…» про нього говориться:
Та слізьми умліває:
«Ой рятуй, рятуй Божая мати
Монастир загибає!»
Ой вийшла, вийшла Божая мати,
На хресті вона стала
Кулі вертала, турків вбивала
Монастир врятувала.
Упокоївся преподобний Іов 28 жовтня 1651 року в сторічному віці. Через 8 років були відкриті його нетлінні мощі, біля яких почалися благодатні зцілення. Канонізований Київським митрополитом Діонісієм Балабаном.
Під час перебування Почаївського монастиря під унією мощі святого були закриті і збереглися. Тепер вони в Свято-Успенському соборі Почаївської лаври, в печерній церкві преподобного Іова.
Пам’ять преподобного Іова Почаївського Православна церква святкує чотири рази на рік: 6(19) травня — у день пам’яті його Небесного покровителя Іова Багатостраждального, 28 серпня (10 вересня) — у день знайдення його мощів у 1659 році, 10 (23) жовтня у складі Собору Волинських святих і 28 жовтня (10 листопада) — у день упокоєння.
Джерело: Б.Самбор “Святі землі української”