Всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у четверту неділю Великого посту, Церква подає нам для повчання і духовної настанови читання з Євангелія від святого апостола Марка (Мк. 9: 17 – 31) про зцілення Спасителем біснуватого юнака.
Із цього читання ми маємо зробити для себе кілька висновків, особливо важливих у цей час викликів, що постали через пандемію перед людством і перед Церквою.
Найперше ми маємо ще раз нагадати собі про причину хвороб та інших страждань людства, бо як лікар не може без встановлення діагнозу дати пораду щодо корисного лікування, так і ми без розуміння причини хвороб та інших страждань не зможемо мати правильного, християнського ставлення до цих явищ.
Єдиний Бог має життя в Самому Собі (Ін.5: 26), а людина – створена Богом, і тому джерело її буття – Він, наш Творець. Він, як свідчить апостол Павло у промові перед Ареопагом, дає «усьому життя і дихання, і все» (Діян. 17: 25). Бог не просто колись давно створив цей світ, давши початок його існуванню, і відтоді світ ніби існує сам собою, – ні! Світ і все, що в ньому, не мають власного джерела буття, бо єдиним Джерелом для них є і залишається Бог.
За свідченням Священного Писання, світ і людина в ньому були створені Богом дуже добре: «І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно» (Бут. 1: 31), – сказано у книзі Буття. Але якщо світ створений Богом дуже добре, то чому в ньому є страждання, хвороби, розпад, тління, смерть? Невже Бог є причиною і всього цього? – Ні! Причиною всього цього є гріховне віддалення від Бога. Так про це каже і апостол Павло: «Жало ж смерти – гріх» (1 Кор. 15: 56).
Гріх є спротивом волі Божій, відкиненням Творця. І якщо лише один Бог є джерелом буття, то всяке віддалення від Нього є віддаленням від Буття, віддаленням від життя до тління і розпаду, до страждань і смерті. Отже, хвороби і страждання є наслідком того, що через гріхопадіння наших прабатьків Адама і Єви в саму природу людини увійшли розпад і тління. І цю схильність до розпаду і тління від перших людей прийняли всі ми – їхні нащадки.
Гріх не увійшов у людську природу сам собою: до порушення Божої волі, до відвернення від Творця людину спокусив диявол – озлоблений дух. Він поставив перед нашими прабатьками спокусливий вибір: залишитися вірними Богові чи спробувати самим, проти волі Творця, в порушення Його прямого застереження вже, зараз стати «як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3: 5). І людина спокусилася цією можливістю. Але замість того, щоб стати «богом без Бога», вона лише внесла пошкодження, розлад у свій природний зв’язок із Творцем, із джерелом власного буття і буття всього світу, стала підвладною гріху, тлінню, стражданням і смерті.
Отже, першопричина хвороб і страждань – у розриві, який гріх вносить на рівні самої природи між людиною як творінням і Богом – її Творцем. Без подолання влади гріха над нами, без відновлення єдності з Богом подолати наслідки дії зла в людині неможливо.
Власне, прикладом такого зцілення і є історія, яку ми сьогодні чуємо з євангельського читання, адже хвороба юнака, про зцілення якого просив батько, була навіть видимим чином пов’язана з дією злого духа. І зцілення відбулося саме через вигнання цього духа, через звільнення отрока з його полону.
На цьому місці ми маємо звернути нашу особливу увагу на дійсність існування злих духів, тобто демонів або бісів. У Священному Писанні загалом і в Євангелії зокрема багато разів стверджується як беззаперечна істина, що існує сатана, диявол – ангел, який був колись величним і світлим творінням Божим, але який загордився своєю величчю і вирішив, що може бути «богом без Бога». Він відпав від Творця та спокусив до падіння і частину ангелів, що стали відтоді демонами або бісами, а потім спокусив до відпадіння від Бога і перших людей. Диявол і підкорені йому злі духи – це не міф, не плід уяви, не алегорія морального зла чи ще щось подібне, а це реально існуючі розумні, безплотні, безтілесні істоти, які завжди і постійно бажають панувати над нами через схилення нас до гріха, бажають нам страждань та погибелі.
Саме диявола та інших духів злоби Писання називає нашим істинним ворогом, і боротьба наша відбувається саме з ними, як про це каже апостол Павло: «Бо наша боротьба не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних (Еф. 6: 12).
Тобто нашими істинними ворогами є не інші люди, бо вони так само, як і ми, підвладні гріху, залежні від дії зла, і так само потребують звільнення від них. Нашим ворогом не є навколишня природа у всій її багатоманітності, хоча у світі, який через падіння людини занурився у зло, ми можемо зазнавати і зазнаємо страждань через розлад у творінні. Не є нашим ворогом і сам матеріальний вимір нашого буття, наші плоть і кров, бо так думали декі давні філософи, що нібито сама матерія є виявом недосконалості та зла.
Нашим істинним ворогом є диявол і підвладні йому духи, які через гріх отримали владу над нами. Отже, знаючи все це, приходимо до єдиного можливого висновку: першопричина всіх тих страждань, хвороб, тління і смерті, від яких потерпає людство, перебуває в духовній площині нашого буття, в розриві нашої єдності з джерелом буття – з Богом Творцем. А відтак подолання наслідків неможливе без подолання першопричини. Без звільнення від гріха, від дії зла, без вилікування нашої природи на духовному рівні неможливе звільнення від наслідків нашої гріховності. І звільнити нас від рабства гріху, вилікувати нашу природу в її повноті, відновити нас може лише Бог. Саме для цього –для нашого відновлення і звільнення від гріха і смерті – у світ прийшов Спаситель, Господь Ісус Христос. Апостол Павло навчає: «Як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, та у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15: 21 – 22).
На прикладі зцілення біснуватого отрока та настанов Спасителя з цього приводу ми бачимо, як відновлення здоров’я тілесного прямо і безпосередньо пов’язане з Богом, з вірою в Нього, з довірою Йому, з уздоровленням духовної складової людини через звільнення від дії злих духів. «За вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9: 29), «віра твоя спасла тебе» (Мф. 9: 22), – такими і подібними словами Господь не раз звертається до тих, хто отримує від Нього тілесне здоров’я, звільнення від важких і навіть невиліковних недугів. «Майте віру Божу… – наставляє Спаситель Своїх учеників. – Усе, чого попросите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам» (Мк. 11: 23 – 24). Те саме Господь каже батькові біснуватого юнака: «Якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому» (Мк. 9: 23).
Отже, і перед обличчям нинішнього виклику небезпечної хвороби, яка швидко шириться у всьому світі, ми як Церква і кожен з нас особисто повинні через покаяння і віру відновлювати наше єднання з Богом, бо Він єдиний є джерелом буття і від Нього не просто можливо отримати вилікування від тієї чи іншої хвороби, але Він подає нам спасіння, звільнення від першопричини всіх хвороб і страждань – від влади зла і гріха – та зціляє нас від головного наслідку всіх проявів зла – від самої смерті, даруючи нам життя вічне.
Вказуючи на те, як ми можемо боротися з лукавими духами та наслідками зла, до якого вони нас спокушають, Господь каже: «Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту» (Мк. 9: 29). Молитва – це наше спілкування з Богом, не просто промовляння слів, звернених до Нього, але подолання того розриву між людиною і Творцем, який стався через гріх. А піст – це стриманість, самообмеження у прагненнях, підкорення своєї волі волі Божій.
Адже гріх увійшов у світ, якщо можна так сказати, саме через відсутність молитви та недотримання посту. Бо коли до людини приступив зі спокусою лукавий змій, вона не звернулася до Бога з проханням про допомогу, про наставлення, як діяти, але поклалася на свої власні думки та відчуття. А якби звернулася до Бога, то не зазнала б того падіння, від наслідків якого страждає все людство і все творіння.
Так само, якби людина дотрималася заповіді Божої «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього» (Бут. 2: 17), обмежила б свої прагнення, задовольнилася б щедрими благами, які подав їй Творець у Раю, а не шукала б забороненого плоду, то тоді б вона утвердилася в добрі, зростаючи та вдосконалюючись через єднання з Господом.
Отже, молитвою і постом, тобто спілкуванням та прагненням єдності з Богом, самообмеженням та стриманістю – тими засобами, які Сам Спаситель дав нам для протистояння лукавим духам і злу, якого вони завдають нам, будемо боротися за наше відновлення, за звільнення від гріха та його наслідків, за зцілення духовне, яке має наслідком і здоров’я тілесне. Повторюймо від усього серця слова, зі сльозами сказані батьком: «Вірую, Господи! Допоможи моєму недовірству» (Мк. 9: 24). І за вірою нашою отримаємо.
Дорогі брати і сестри!
Все, сказане про віру, про духовні причини страждань, не означає, що, коли приходить хвороба, ми маємо лише покладатися на Бога, а самим нічого не робити, адже від Бога і дар мудрості, і пізнання природи, і можливість накопичувати досвід – все те, що становить основи лікарських знань. Отже, наш обов’язок – з розсудливістю турбуватися про дар життя, про здоров’я наших ближніх і нас самих, не наражати один одного на небезпеку під час поширення згубної пошесті. Пам’ятаймо слова апостола Іоана: «Той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4: 20). Як може сподіватися на Божу допомогу той, хто нехтує земними розумними засобами? Тож нехай наша любов до Бога і до ближніх спонукає нас до належного виконання тих засобів застереження від поширення хвороб, про які нам кажуть лікарі.
Разом з тим пам’ятаймо, що без звернення до Бога, без нашого сердечного покаяння, без віри та її виявлення у справах і цілому нашому житті наші земні зусилля не будуть плідними.
Тому в час важких випробувань для всіх Церква не може і не має права припинити свою справу. Навпаки, саме тепер на кожного з нас покладається особливий обов’язок бути вірними Богові, християнами не лише за фактом хрещення та іменуванням, але на ділі, подаючи вірою і добрими справами приклад іншим.
Церква не припиняє своєї молитви, свого служіння Богу і людям, хоча і зовнішні прояви цього служіння так само обтяжені обмеженнями, тягар яких несе на собі весь наш народ, і ми – разом з ним.
Дорогі брати і сестри, всі хто чує чи прочитає ці слова!
З вірою в Бога і підтримкою одне одного ми пройдемо і ці випробування, як не раз Церква і народ проходили різноманітні випробування в минулому. Тисячі священиків у містах і селах України, у храмах чи поруч з ними творять сьогодні та продовжать творити молитву, звершують і будуть звершувати святу Євхаристію за всіх і за все. Ми завжди пишалися тим, що наша помісна Українська Православна Церква – з народом. Нині є час і для того, щоб виявити з боку вас, мирян, вірних підтримку для Церкви. Помоліться за священиків, за їхнє служіння, підтримайте їх та храми у потребах. Бо ми – одне тіло у Христі.
І нехай Господь по вірі нашій та по милості Своїй подасть усім нам здоров’я духовне і тілесне, збереже в любові один до одного і якнайшвидше спинить пошесть згубну.
Амінь.