Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого

Святі Іоан Золотоустий, Василій Великий та Григорій Богослов три ієрархи-святителі — це велетні віри, духа, святості й науки. Вони передали нам чисту віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догми про Святу Трійцю, Христове Божество та Пресвяту Євхаристію.

За ці заслуги Східна Церква називає їх у своїх богослужіннях рівноапостольними, стовпами Церкви та вчителями вселенної. Усі троє жили в IV столітті — золотому віці християнської віри. Святий Василій і святий Григорій це сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі і майже однолітки. Святий Іоан Золотоустий — антіохієць і молодший від них на 20 літ. Усіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасіння душ.

Свято виникло під час царювання благовірного і христолюбивого царя Олексія Комніна, який прийняв царську владу після Никифора Ботаніата.

Була в Константинополі велика суперечка про цих трьох святителів між майстерними в красномовстві вчителями мудрості. Одні ставили вище від інших святителів Василія Великого, називаючи його піднесеним витією, бо він всіх перевершував словом і справами, причому бачили в ньому мужа, який мало чим поступається ангелам, твердого вдачею, що не легко прощає провини, і байдужого до всього земного.

Нижче від нього ставили божественного Іоана Золотоустого, оскільки мав відмінні риси: він був схильний до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Інші, навпаки, прославляли божественного Золотоустого як людину людинолюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного витію, який наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих промов, тому й шанували вони його вище від Василія Великого і Григорія Богослова.

Інші ж стояли за святого Григорія Богослова, стверджуючи, що він переконливістю мови, майстерним тлумаченням Священного Писання і витонченістю побудови мови перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості – тих, які раніше жили, так і сучасних йому. Так, одні прославляли славу святого Григорія, інші принижували його значення. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися іоанітами, інші василіанами, а інші григоріанами. Про ці імена сперечалися мужі, майстерні в красномовстві і мудрості.

Через деякий час після того, як виникли ці суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім всі три разом, – при тому не уві сні, а наяву, – Іоану, єпископу Євхаїтському, найвченішому мужу, дуже досвідченому в еллінській мудрості, який також прославився своїм благочестивим життям. Вони сказали йому єдиними устами: «Ми рівні перед Богом, як ти бачиш, немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то в тому ж згодні і обидва інші. Тому повели тим, хто сперечається щодо нас, припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності кінці всесвіту. З огляду на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як годиться тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. Ми ж для тих, хто звершує пам’ять про нас, ми будемо заступниками до спасіння, оскільки ми сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога.

Сказавши це єпископу, вони почали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоан негайно відновив мир між тими, що ворогували, бо він був чоловік великий в чесноті і знаменитий в любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам урочисто святкувати його, увінчавши святкування їх пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це і належало.

*Подано за Житіями святих Святителя Димирія Ростовського

За матеріалами сайту Тернопільської єпархії