Вкотре ми святкуємо день хрещення Київської Русі, яке було здійснене святим рівноапостольним князем Володимиром. Це справді величне свято для нашої держави, адже зерна Христової віри, засіяні на нашій землі святим апостолом Андрієм Первозванним, нарешті дали плід і ще один народ вийшов з темряви язичництва. Але, не дивлячись на те, що минуло вже багато часу з моменту просвічення нашого народу світлом Христової віри, над цим питанням продовжують точитись різноманітні суперечки. Через велику кількість християнських конфесій на теренах нашої держави можна почути суперечки про те, яка релігійна організацій є наступником цього хрещення.
Це питання уже довго хвилює наше суспільство. Кожна з Церков, які представляють православ’я говорять про те, що саме вони є послідовниками віри князя Володимира. Представники Католицької Церкви теж заявляють, що саме вони продовжують його традиції.
Так, напередодні однієї з річниць хрещення Русі, деякі українські експерти-релігієзнавці та представники духовенства висловились з приводу того, яку націю і яку Церкву сьогодні можна вважати спадкоємницею Володимирового Хрещення. Про це йшлося під час круглого столу на тему «Українське православ’я в пошуках ідентичності», ініційованого інформаційно-аналітичним порталом «Релігія в Україні». Один з цих експертів висловив думку, що безпосередній стосунок до хрещення святого Володимира в першу чергу мають українці, і в другу – росіяни та білоруси. Окрім того, на заході, була висловлена думка, що правонаступницею хрещення святого Володимира є не Українська Православна Церква, а Українська Греко-Католицька Церква1.
Проте, хто ж насправді є послідовником хрещення Великого київського князя? Для відповіді на це запитання нам варто звернутись до історичних свідчень про цю подію.
Той факт, що ми прийняли віру від православної Візантії, є беззаперечним. Про це свідчать церковні письменники Київської Русі Х-ХІ ст. Оскільки ми прийняли християнство від греків, то й перейняли і їхню писемну богословську традицію. Наші письменники порівнювали події та головних дійових осіб своєї історії з представниками Візантії.
Численні приклади співвідношення подій, які у порівняннях діянь правителів минулого та теперішнього, містить «Повість временних літ». Найбільш значні уподібнення і аналогії можна побачити у розповіді про хрещення Руської землі святим і рівноапостольним князем Володимиром. Це природно, оскільки хрещення для літописця було подією, що преобразила Русь, першоджерело її зовсім нової християнської історії. Діяння Володимира, відповідно до християнських поглядів, у «Повісті временних літ», визначає долю Русі – й у певному відношенні дорівнює вибору рівноапостольного Костянтина, який просвітив давню Римську імперію Христовою вірою4.
Князя Володимира Святославича називають новим Костянтином у «Повісті временних літ»(у некрологовій статті) під 6522 (1015) р.:«Се есть новый Костянтинъ великого Рима, иже крестивъся сам и люди своя: тако и сь створи подобно ему. Аще бо бѣ и преже на скверньную похоть желая, но послѣ же прилежа к покаянью, яко же апостолъ вѣщаваеть:«Идеже умножиться грѣхъ, ту изобильствуеть благодать»» 2.
Це порівняння проводиться також у давньоруських текстах ХІ ст., створених раніше, ніж «Повість временних літ»: тричі уподібнюється київський правитель римському імператору в «Пам’яті і похвалі князю руському Володимиру», яку приписують мниху Якову.
Порівнює рівноапостольного князя Володимира з імператором Костянтином і митрополит Іларіон у своєму «Слові про Закон і Благодать». Наш, Київський святитель говорить: «Подібний ти до великого Костянтина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору закон людям поклав — ти ж із новими нашими отцями-єпископами, з великим смиренням радився, як між людьми цими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство Богу покорив, а ти між Руссю: вже бо й у них, і у нас Христос царем зоветься. Той із матір’ю своєю Оленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розіславши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограда, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний»6. Київський святитель проводить порівняння безпосередньо у діях обох правителів.
Дослідник Сухомлинов говорить, що якщо порівнювати цих двох великих, святих правителів, можна побачити, що і Костянтин, і Володимир вражені хворобою перед хрещенням, і зціляються від неї під час проведення Таїнства; але хвороби їхні різні. Цілком по-іншому, як відомо, описані у нашому літописі хвороби і зцілення князя Володимира5.
У творі «Пам’ять і похвала князеві руському Володимиру, як хрестився Володимир і дітей своїх охрестив, і усю землю Руську од кінця й до кінця, і як хрестилася бабуня Володимирова Ольга раніше Володимира», теж є порівняння нашого князя і візантійського імператора. Хоча, конкретна постать автора твору досі не визначена. Ним вважають ченця Якова, якого згадують 1074 р. у «Повісті временних літ». Інші вчені вважають, що існувало кілька «Яковів Мнихів» і що вони жили не лише в XI ст., тобто, цей твір може бути компілятивним. Проте, це не применшує ідейної художньої та духовної вартості самого твору.
Яків Мних оповідає, як просвітлився князь Володимир і як він сам охрестився, і як хрестився народ його. Далі розповідається, як утверджувалось християнство на Русі, і доводить, що воно тут цілком закономірне, оскільки, і цьому присвячена окрема «похвала», ще бабця рівноапостольного князя Володимира Великого, княгиня Ольга уславила Бога. Окреме місце у творі займає «Молитва князя Володимира», котра цінна ще й тим, що оригінальних текстів, пов’язаних із самим князем, залишилось дуже мало3.
Монах Яків, написавши «похвалу» князю, підкреслював, що він та його бабуся, свята рівноапостольна Княгиня Ольга, подібні зі святими імператором Костянтином і матір’ю його Оленою, звідки мабуть і був запозичений титул «рівноапостольних». Чернець Яків, перу якого належить древнє похвальне слово святим князю Володимиру і княгині Ользі, називає їх навіть «новою Єленою» і «новим Костянтином»3.
Така інтерпретація, справді, має певні підстави: безумовно, подібна роль римського імператора та київського князя як хрестителів своїх країн в цей час для давньоруських книжників була достатнім мотивом, щоб здійснити аналогію між Володимиром і Костянтином Великим. Схожі порівняння можна побачити також і у самих греків чи візантійців. Тут можна згадати патріарха Константинопольського святого Фотія, який писав лист до болгарського правителя та порівнював його з тим же святим і рівноапостольним імператором Костянтином. Саме звідти наші предки мабуть і перейняли таку традицію.
Отже, уподібнення давньоруськими церковними письменниками Володимира з Костянтином Великим, яке міститься у текстах, присвячених нашому князю і римському імператору свідчить про подібність їхньої діяльності у просвіченні своїх народів світлом христової віри. Також, ці факти свідчать і про те, що ми були просвічені світлом Христової віри саме Візантією.
Таким чином, можна побачити, що уподібнення давньоруськими церковними письменниками Володимира з Константином Великим, які міститься у текстах, присвячених нашому князю і римському імператору, свідчить про подібність їхньої діяльності у просвічені своїх народів світлом Христової віри.
Отже, хто ж є послідовником хрещення Володимира? Як ми знаємо, на той час Церква Христова була єдиною і поділу, подібного до теперішнього, не було. Тому, можна сказати, що кожна із сучасних християнських конфесій справді може заявляти про свою приналежність до віри Христової, яку насадив на наших землях святий князь Володимир. Але правдивими послідовниками нашого хрестителя ми станемо лише тоді, коли досягнемо єдності в Христі та збудуємо Єдину Помісну Церкву в Україні. А можливе це лише через єднання в Христі Ісусі, яке досягнув Рівноапостольний князь Володимир. Тому, ми повинні уподібнюватись нашому просвітителю, якого Церква порівнює з купцем, який шукав дорогоцінну перлину – віру Христову. І ми теж повинні прагнути до пошуку цього скарбу, любові та єднання в Христі, щоб бути справжніми учнями Христовими і наступниками хрещення князя Володимира. Адже Христос сказав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35). Отже, єднаймося у вірі Христовій в лоні помісної Православної Церкви, яка залишається непорушною і незмінною, на якій здійснюються слова Спасителя про камінь віри на якому Вона збудована(Мф. 16: 18).
1 Провідні релігієзнавці розповіли, кого слід вважати спадкоємцями Хрещення Русі//www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[tt_news]=1338&cHash=73e4dbcbbel 12440d04b38a6b 90b212.
2 Повесть временных лет по лаврентьевской летописи. /Изд. 2-ое, испр. и доп. СПб.: Наука, 1996. – с. 58.
3 Історія релігій в Україні: У 10 томах, т. – 1. Дохристиянські вірування; прийняття християнства. /За ред. Б. Лобовика. К.: український центр духовної культури, 1996. — С. 354-362.
4 Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. М.: «Языки славянской культуры», 2001. – с. 357-358.
5 Сухомлинов М.И. О древнерусских летописях як памятниках русской литератури. СПб.: 1856. – с. 97-98.
6 Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти томах, т. – 1. К.: 2001. – с. 200-217.
Ієрей Іоан Сопронюк,
кандидат богословських наук,
клірик Свято-Михайлівського
кафедрального собору
м. Житомира