У четверту неділю після П’ятидесятниці Церква Христова нам пропонує євангельську розповідь про зцілення слуги римського сотника. Ми слухаємо усі ці уривки із Євангелій майже щодня і звикаємо до них. Це призводить до того, що ми не сприймаємо цих слів належним чином. Проте Священне Писання завжди закликає нас до роздумів над нашими сьогоднішніми проблемами. Не зважаючи на те, що написане Євангеліє уже багато років тому, проте актуальне і сьогодні, і можемо там знайти відповіді на питання, які турбують нас сьогодні.
Розповідь про зцілення слуги сотника, говорить нам про щиру віру, смиренну молитву та любов до ближнього. Усі ці теми досить актуальними сьогодні. Чому? Тому, що часто можна почути від людей: «Я ж проявляв віру, але Господь не дав мені того, що я бажав», або «Чому Бог не чує мої молитви?».
Погляньмо спершу на поняття віри. Чи цілком ми розуміємо це слово «віра»? На жаль, в більшості люди невірно його розуміють. Ми знаємо із Священного Писання про віру, якою можна гори переставляти (Мф. 17: 20). Найточніше визначив поняття віри апостол Павло: «Віра є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр. 11: 1).
Найменші прояви віри ми можемо побачити у власному житті. Так, наприклад, коли ми лягаємо спати, то впевнені, що прокинемось. Таких прикладів можна знайти чимало. Проте, ми не проявляємо такої віри по відношенню до Бога.
Надзвичайно важливо нам мати істинну віру. Вона не є чимось матеріальним. Це не розумові вправи для переміщення гір. Віра не залежить від того, як досконало ми знаємо Слово Боже. Вона не полягає в тому, щоб отримати від Бога те, що ми бажаємо. Істинна віра в тому, щоби віддати Богові те, що Йому по праву належить – любов. Саме любов є рушієм віри. Адже як навчає нас апостол Іоан Богослов: «Бог є любов» (1Ін. 4: 8). Але де ми бачимо любов у сьогоднішньому Євангелії? Вона проявляється у турботі сотника про свого слугу. І у зверненні військового про допомогу ми бачимо смиренну молитву. Вона є смиренною, адже чоловік говорить, що він недостойний того, щоб Спаситель увійшов до його дому (Мф. 8:8). Запитаймо себе: «Чи ми так чинимо?». На жаль, ні. Адже, коли просимо щось у молитві, то очікуємо, що Господь нам одразу подасть усе явно. Але чи достойні ми того, щоб Господь до нас прийшов? Коли ми просимо щось у молитві, повинні це чинити так, як робив сотник. Поєднавши віру, любов та смирення. Ми, на жаль, звертаємо увагу лише на перший момент. Люди часто говорять: «Я ж вірив, але Господь мене не чув». Але віра без діл – мертва (Як. 2: 14). І сотник, який прийшов сьогодні до Спасителя, проявив віру зі справами – любов’ю до свого ближнього. Тому дієвою молитва буде лише тоді, коли усі ці аспекти будуть разом.
Отже, слідуймо прикладу євангельського сотника. Навчімось такої ж палкої віри, любові до ближніх та смиренної молитви, яку Господь завжди вислухає та подарує потрібні нам блага.
Ієрей Іоан Сопронюк,
кандидат богословських наук,
клірик Свято-Михайлівського
кафедрального собору м. Житомира