«Злочин Адама полягав у непослуху волі Божій…»

«Первозданного Адама наслідуючи гріхопадіння,
пізнав себе позбавленим Бога
і вічного царства та насолоди,
гріхів моїх ради»
(Див. : Бут. 3, 6–7).

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Злочин Адама полягав у непослуху волі Божій, висловленій Ним у відомій заповіді. Нащадки Адама, які успадкували від нього шляхом природ­ного народження гріховну природу, примножують цю гріховну спадщину особистими гріхами. Ми немов­би змагаємося з Адамом у гріховності, побоюючись відстати від нього на цьому шляху.

Приклад має заразливу силу. Якщо вникнути у причину походження наших гріхів, то значна їх час­тина виявиться результатом наслідування чужих прикладів. Так, приклад гріха заразливо діє на дітей. Даремно батьки намагаються прищепити дітям правила моральної поведінки, коли самі не дотримуються їх. Напучення, що не підтверджують­ся прикладом, непереконливі для дітей. Поганими прикладами люди захоплюються іноді всупереч го­лосу своєї совісті. Людина погоджується, що та або інша справа — погана, але у той же час виправ­довує себе, тому що й інші так чинять. «Живу як усі»- стало нормою поведінки людей.

Більшість хрещених людей не відвідують богослужіння, не моляться вдома, недотримують­ся постів, не шанують церковних свят, навіть не вміють правильно осінити себе хресним знаменням — і все це порядні люди, яких поважають у суспільстві. Цих порядних людей ми часто наслідуємо.

Горе тим, хто подає поганий приклад! Вони відповідатимуть перед Богом не тільки за себе, але й за тих, хто бере їх за взірець. Горе також і тим, хто наслідує чужі гріхи. Вони намагаються виправдати свої злочини поганими прикладами, але це не має виправдання.

Адам, залучений до злочину прикладом Єви, не знайшов виправдання у Бога, посилаючись на дружину. Не людські звичаї, протилежні заповідям Божим, повинні служити для нас путівником у житті, а самі заповіді Божі.

Адам, з яким ми змагаємося в злочині, визнав свою провину перед Богом. Він зрозумів разом з дружиною, що вони оголені (Бут. З, 7), тобто втра­тили свою невинність, а разом із нею позбулися благовоління Божого і перебування у раю блажен­ного життя.

Подібно до Адама і кожен грішник, який на­слідував його у гріху, повинен говорити: пізнав себе позбавленим Бога (тобто позбавленим спілкування з Богом), пізнав себе позбавленим вічного царства та насолоди, гріхів моїх ради. Я відчуваю те саме, що відчував Адам, якого наслідую у злочині. Відчу­ваю подібно до нього свою провину перед Богом, свою внутрішню наготу і неподобство, свою без­мовність перед Ним. Я не маю нічого такого, чим міг би прикрити свою провину.

Кожний з нас повинен сказати: Господи! У Твоїх стражданнях є частка і моєї провини; тому визнаю себе недостойним Царства Твого. Але все ж разом з благорозумним розбійником благаю: пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоєму!

Амінь!

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет