Слово Патріарха Філарета на день пам’яті святої великомучениці Катерини

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із храмовим святом на честь святої великомучениці Катерини. Сьогодні ви чули слова Господа Ісуса Христа в Євангелії, де було сказано, що Господь не обіцяє ні Своїм апостолам, ні нам, Його послідовникам, безбідного і безтурботного життя на землі. Але Він обіцяє бути з нами до кінця віку і обіцяє Свою божественну допомогу. Він сказав, що вас поведуть до царів, до правителів, будуть бити вас, будуть гнати, але Я з вами до кінця віку І ще сказав, щоб ми не турбувалися про те, що говорити і що відповідати, бо Святий Дух напоумить нас. І коли ми подивимося на тисячолітню історію Церкви, то не такого періоду, коли Церква не терпіла тих чи інших гонінь, або страждань, або труднощів — не було такого. Коли подивимося на святих, то побачимо, що немає жодного святого, який би не страждав.

Візьміть для прикладу апостолів. Із дванадцяти апостолів усі закінчили своє життя мученицькою смертю — стражданнями. Один Іоан Богослов помер власною смертю, але теж сидів у в’язниці на острові Патмосі. А мученики за Христа не тільки страждали, але й віддали своє життя. Коли ви читаєте житіє когось із мучеників, то бачите, що майже кожному з них являвся Христос. Мучениці Катерині, пам’ять якої ми сьогодні святкуємо, теж явився Христос і укріпив її, явився їй до страждань та під час страждання. Скажіть: чи не будуть страждати за Нього Катерина, чи Варвара, чи Фекла, чи Параскева, чи інші святі мучениці, та й святі мученики, як Юрій Переможець, якому являвся Господь? Вони все віддали: і своє майно, і своє суспільне становище, і своє життя — за Христа. Чи треба говорити про давні часи? Згадаємо наш час — 20-ті й 30-ті роки — коли теж було гоніння на Церкву і багато єпископів, і священиків, і монахів, і мирян не відмовилися від Христа, а пішли в Сибір, і багатьох розстріляли. Ви думаєте, що їм не являвся Христос? Я впевнений, що кожному з них, тією чи іншою мірою допомагав Господь. Бо людина не може витримати тих страждань, тих тортур, які придумували мучителі. Уявіть собі Катерину, яку на колесі крутили і роздирали її тіло. Уявіть себе на колесі: чи витримали б ви такі муки? Я думаю, що ніхто з нас не витримав би таких страждань, але з допомогою Божою вони витримували. Коли святу Катерину після тяжких мук привели на суд до правителя, вона була цілком здоровою. Чи можете уявити, щоб людина після таких мук залишилася здоровою і життєрадісною? Це свідчить про те, що Божественна сила допомагала, і тому істинні слова Ісуса Христа: «Я з вами до кінця віку».

І ми, дорогі браття і сестри, будучи послідовниками Христа, віруємо в Нього, й тому повинні бути готові до будь-яких труднощів і страждань. Якщо страждаємо, значить ми Христові, ми його раби, ми дійсно християни, і недаремно носимо Його ім’я. Господь допомагає і нам, і ми бачимо Його допомогу. Апостол Петро, навчаючи християн, говорив про те, що ми повинні співстраждати Христу. Що це означає? Це означає страждати несправедливо, подібно до Нього. Але в той же час апостол попереджує, щоб ніхто з нас не постраждав як злодій. Цього треба уникати, а за Христа страждати почесно і радісно; страждати ж як злодію ганебно, особливо якщо носиш на собі ім’я Христа. А постраждати за добро, за правду почесно, бо це означає, що Христос готує такому блаженне вічне життя. Тому не будемо цуратися труднощів і страждань, які зустрічаються на нашому життєвому шляху, приймаймо все ніби від руки Божої. Так вчиняли і апостоли, І святителі, і мучениці Катерина і Варвара та інші.

Для чого Церква встановила пам’ять святих мучеників? Для того, щоб їхнім подвигом надихати нас перемагати всякі труднощі, які зустрічаються в нашому житті. Вони порівнювали себе із Христом, Який страждав на хресті, був проколотий у ребра, над Ним глузували і говорили: «Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста і ми Тобі повіримо». Страждало не тільки тіло Христове, але й душа від ганебних вигукувань. Мученики під час своїх страждань дивилися на Христа, Його образ давав їм силу. І не тільки цей образ, який вони уявляли, допомагав їм, а й Божественна благодать укріпляла їх.

У наш час ви нерідко можете почути такі слова: «У храмі відчувається якась аура, діють якісь енергії». Які там енергії? Яка аура? Це Божественна благодать, яка торкається душі цієї людини. Якщо нецерковна людина відчуває дію Божественної благодаті, то хіба ми не відчуваємо? Ми теж відчуваємо. І ця Божественна благодать допомагає нам боротися з гріхами, а боротися з гріхами повинна кожна людина, кожний християнин. Якщо хтось не бореться, а живе як усі, то це означає, що цю людину диявол уже вловив і вона є рабом диявола. Така людина вже не бореться з гріхом, вона вже переможена і лежить, ніби мертва, а та, яка стоїть і бореться, якщо і впадає у гріх, то встає через покаяння. Людина до того часу не переможена, доки вона бореться.

Тому, дорогі браття і сестри, подивіться на себе: якщо ви боретесь, то ще не переможені дияволом, — ви перемагаєте, коли боретесь, а той, хто не бореться, уже переможений. Треба подумати, коли і як диявол переміг тебе. Багато хто в наш час впадає у відчай, коли спостерігає навколишнє життя. У відчай не треба впадати, не треба падати духом. Бог дав нам Українську державу, бо не революція і не боротьба принесла нам незалежність. Народ довго боровся, страждав, перетерпів голодомор, Сибір, і Воркуту, і Біломорський канал, і Соловки, і жахливу війну, а держави не здобув. А потім, зглянувшись на страждання нашого народу, Господь дав нам, ніби манну з неба, незалежну державу. Ми вже майже двадцять років живемо в незалежній державі. Зараз український народ проходить через випробування, чи достойні ми мати свою незалежну державу. Чи хочемо бути свобідними? Чи знову хочемо бути в неволі? Згадайте ізраїльтян, яких Мойсей вивів з Єгипетської пустелі. Скільки вони виступали проти Мойсея: «Ти вивів нас із Єгипту, а ми там їли м’ясо і часник, а ти нас привів у пустелю, де нічого немає». Чи не говорить так дехто з українців, згадуючи Радянський Союз: «Тоді ковбаса була дешева, та й комунальні послуги не дорогі». Як євреї говорили, що їм у Єгипті було краще, і деяким українцям нібито було краще в обіймах «старшого брата», а коли Господь дав свободу, демократію, незалежну державу дехто не задоволений і хоче повернутися туди, на північ. Господь поставив нас у такі умови, щоб ми вирішили, чи хочемо мати свободу, чи хочемо мати свою державу Якщо вам потрібна свобода і своя держава, то захищайте її, моліться, благайте Бога, щоб Господь зберіг, — не тільки зберіг державу, а й зміцнив її.

Подивіться навколо і ви побачите, якщо маєте очі, що український народ не віддасть свою незалежність, свою державу і свою свободу. А цього і хоче Господь, щоб ми показали своє ставлення до Його дару: чи приймаємо його, чи нам байдуже все. І народ каже: ми приймаємо і хочемо мати свою незалежну державу. Тому треба бути переконаним, твердо вірити, що Україна є державою і в цій незалежній державі є і буде своя Помісна Церква — Київський Патріархат. Він є і буде, і ніякі ворожі сили нас не подолають.

Даремно приїжджає патріарх Кирил, намагаючись повернути Українську Церкву до Москви. Нічого з цього не вийде, він тільки розкриває очі українцям: до якої Церкви вони належать. Вони думають, що належать до Української Церкви, бо в них написано так у статуті, а він їм каже, що вони належать до Російської Церкви. Багато віруючих Московського Патріархату після частих візитів до України патріарха Кирила так і говорять: «Ми думали, що належали до Української Церкви, а виходить, що до Російської». То чи корисні його візити до України? Корисні, він розкриває очі українцям, до якої Церкви вони належать.

Але ми, дорогі браття і сестри, повинні пам’ятати слова Господа Ісуса Христа; «По тому будуть пізнавати, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою». Нам треба і стосовно них виявляти цю любов; якщо хочемо бути Христовими і якщо хочемо перемогти, то треба мати любов. Що вона нам дає? Вона дає нам Христа, вона дає нам Бога, адже Бог перебуває там, де любов, — а там, де ненависть, не шукайте ні благодаті, ні Бога; Його там немає. Хоч вони будуть називати себе «канонічними», але Бога в таких серцях немає, тому що там ненависть, а там, де ненависть у серці, — ні благодаті Святого Духа немає, ні Христа немає. Тому ви і розрізняйте, хто Христовий, а хто не належить до Христа. Якщо бачите ненависть, знайте, немає там Бога. А хочете, щоб з вами був Бог, любіть і таких, як вони, моліться за них, щоб Господь напоумив їх і навернув до істини.

Ми повинні знати, що прийде час, коли всі ми будемо разом, і вони будуть з нами, але через любов, яка всіх єднає. Гріх же роз’єднує, ненависть роз’єднує, а любов єднає. Тому треба любити, любити Бога, і якщо треба буде, то й постраждати за Нього, як великомучениця Катерина. А боятися цього не варто, бо Господь покладе кінець усьому, прийде смерть, закінчаться всі страждання, всі труднощі, всі неприємності.

Тому будемо, дорогі браття і сестри, покладати надію на Бога, на Господа Ісуса Христа, і вірити, що Його слова: «Я з вами до кінця віку» — правдиві, будемо молитися до Божої Матері, Яка через Свої ікони багато звершила чудес Своїм заступництвом, будемо молитися і до святих, і до великомучениці Катерини, щоб вони своїми молитвами перед престолом Божим допомагали нам. І тоді в цьому житті нічого не треба боятися, а йти твердо не кривою, а прямою дорогою, служити Богові, служити ближнім, любити Бога і любити ближнього — і тоді Господь буде з нами.

Богові нашому слава навіки віків.

Амінь!