В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Одного разу, коли Ісус Христос проходив через Самарію, місцеві люди не прийняли Його. Тоді ученики Його, Яків та Іоан, обурені цим вчинком самарян, сказали: “Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?” Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: “Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати” (Лк.9,54-56).
Негостинність самарян викликала у душах апостолів гріховне почуття – гнів, який схилив їх до думки – знищити людей. У Святому Письмі багато говориться про шкідливість гніву. “Всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду”, – каже Господь (Мф. 5, 22). Не гнівайся на жодну людину, хоч як би вона тебе не образила, бо, за словом ап. Якова, “гнів людини не творить правди Божої” (Як. 1, 20). Те ж саме говорить і ап. Павло. Він каже: “Усяке роздратування, і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам” (Еф. 4, 31-32).
Господь добре знає нашу немічну природу, яка без гніву не може обійтися, тому ап. Павло говорить: “Гніваючись, не грішить: нехай сонце не заходить у гніві вашому” (Еф. 4, 26). Апостоли під час проповіді Євангелія терпіли образи й гоніння. І в чому знаходили вони заспокоєння? У молитві. У молитві душа заспокоюється, хвилювання затихають і образа минає. Про що треба молитися в цей час? Звичайно, не про те, щоб Бог помстився за вашу образу, а щоб дав силу перетерпіти й забути її.
Гнів часто перетворюється на злобу й злопам’ятність, коли довго утримується в серці людини. Тому Господь повелів швидко його припиняти, щоб він не переріс у ненависть і злобу і через це не додалося до одного зла ще одне. Тому треба, щоб сонце не встигло зайти, поки ми гніваємося. А апостол до цього додає: “І не давайте місця дияволові” (Еф. 4, 27). Пожежа, коли її не гасять, знищує багато будинків; так і гнів – якщо швидко не припинити його, то він багато принесе зла і стане причиною лиха. Тому апостол умовляє нас, щоб ми якомога швидше викидали гнів з нашого серця, щоб він, набравшись сили, не зробив нам більшої шкоди й не погубив і тих, на кого ми гніваємося, й нас самих.
Подивіться на гнів збоку, які ознаки він має. Що робить людина у гніві? Вона обурюється і шумить, іноді кляне і лає саму себе, шматує все, що потрапляє під руки, б’є не лише інших, а й себе, вся трясеться, як у лихоманці; одним словом, вона схожа на біснуватого. Якщо зовнішній вигляд гнівливої людини такий неприємний, то що відбувається в її бідній душі? Як мучить її біс гніву! Бачите, яке страшне пекло криється в душі і як гірко страждає людина від гніву.
Як гнів, так і злоба народжуються від безмірного самолюбства. Самолюбець у всьому шукає своєї користі, слави й честі. І якщо він бачить перешкоди своїм намірам і бажанням, його охоплює гнів на того, хто перешкоджає йому.
Хто у гніві зробив щось добре? Хто, не маючи лагідності й довготерпіння, показав будь-яке доброчинство і перемогу над собою? Ніхто! Бо якби апостоли безрозсудно обурювались і гнівались на грішників, вони нікого не наставили б на путь спасіння і нікого не привели б до Христа. Хоч іноді й вони обурювалися на тих, що грішили, однак без люті й не у безпам’ятному гніві, а з довготерпінням молилися Богу за грішників, щоб Господь наставив їх і виправив їхнє життя.
Бог передбачливо створив бджолину матку без жала. Бо якби вона мала його, всіх бджіл знищила б. Це приклад для тих, хто начальствує. Бо начальникові зовсім не слід вдаватися до сліпого нерозумного гніву й люті, щоб не калічити цим душі підлеглих, тому що зло треба перемагати добром, а не злом, бо як вогонь не погасиш вогнем, а тільки водою, так і гнів неможливо подолати люттю. Гнів можна перемогти тільки лагідністю, смиренням і довготерпінням.
Св. Григорій Богослов так повчає тих, хто хоче боротися з гнівом:
“Як же утриматися, щоб не спалахнути гнівом від чужого гніву, як вогнем від вогню? Бо однаково погано, як самому спочатку розгніватися, так, однаковою мірою, прийти в гнів через чужий гнів.
По-перше, негайно треба звернутися до Бога з молитвою, щоб Він погасив у нас гнів Своєю силою, а нас помилував, бо ми нічого не зробили поганого іншим. І в той же час треба покласти на себе хресне знамення, якого бояться і від якого тремтять усі сили зла.
По-друге, приготуйся до боротьби з тим, хто став причиною гніву, а не з тим, хто піддався гніву, щоб тобі, добре озброєному, легше було перемогти пристрасть гніву. А що значить перемогти? Байдуже перенести зовнішню перемогу над собою.
По-третє, не забувай про своє походження, ким ти був, ким став і що з тобою буде у старості й після смерті. Не думай про себе дуже високо і багато, сам себе оцінюй належно. Бо смиренний байдуже переносить перемогу над собою, а гордовитий нікому не поступиться.
По-четверте, знай, що життя наше ніщо, і всі ми не безгрішні судді добрих і злих вчинків. Коли щось погане для нас, це ще не значить, що воно погане для Бога. А коли щось добре для нас, то це не означає, що воно приємне для Господа. Одне, без всякого сумніву, погане – це злопам’ятство.
По-п’яте, треба мати більше розсудливості: якщо немає ніякої правди у тому, що про нас каже людина у гніві, то не треба турбуватися, тому що її слова нас не стосуються. А якщо це правда, значить, ми самі зробили собі кривду, і тому не треба гніватися даремно”.
Тяжко боротися з гнівом, але треба. Нехай дійсно сонце не заходить у гніві нашому.
Амінь!
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет