Всечесні отці, дорогі брати і сестри!
Христос Воскрес!
У два попередні недільні дні через читання з Євангелія наша увага зосереджувалася на свідченнях про істинність Христового воскресіння, завдяки яким можемо твердо сказати – так, воно дійсно сталося. Однак не може не виникнути питання – який зв’язок між цією історичною подією і безпосередньо кожним з нас? Чому ми так урочисто святкуємо її не лише раз на рік, коли звершуємо Пасхальне торжество, але і після нього богослужбово і молитовно вшановуємо Воскресіння Христове протягом сорока днів, і щотижня продовжуємо робити це «в перший день після суботи» (Мк. 16:2) протягом всього року, прославляючи Господа Воскреслого?
Бо ми часто вшановуємо ті чи інші події з минулого, згадуємо тих чи інших видатних осіб, відзначаючи їхні добрі справи. Але чим більше віддаляються від нас історичні події, чим далі від нас час життя тих, про кого згадуємо, тим більше опосередкованим відчувається їхній стосунок особисто до нас, до тих, хто живе тепер.
Це можемо зрозуміти навіть на такому простому прикладі: найближчими до нас є батьки, дідусі та бабусі. Але чим далі вглиб поколінь – тим менше нам відомо про предків. І навряд чи хтось відчуває такий глибокий зв’язок із прабатьками, що жили десять поколінь тому, як відчувається він із нашими сучасниками. Безперечно, ми розумом усвідомлюємо, що десь колись, три, чи п’ять, чи десять століть тому жили ті, хто належить до нашого родоводу. Але навряд чи це знання якось істотно впливає на наше повсякденне життя.
Тож чи не є для нас Воскресіння Христове теж чимось подібним – історичною подією з давнього минулого, спогадом про те, що сталося, але сталося не безпосередньо для нас?
Відповідь на ці питання дає нам Священне Писання, показуючи нерозривний зв’язок між Воскресінням Христовим і нашим новим життям. Бо Син Божий і воплотився від Духа Святого та Марії Діви, і проповідував та звершував чудеса, і страждав, помер на Хресті, був похований у гробі та воскрес на третій день – не заради Себе, а заради кожного з нас, заради спасіння людини від смерті та заради повернення її до життя вічного.
Воскресіння Христове справді є поворотною точкою всієї людської історії, історії всього сотвореного світу. Тому воно і особисто кожною людиною має бути сприйняте та усвідомлене, як поворотна точка нашого власного життя. «Бо так полюбив Бог світ, – нагадує нам Євангеліє – що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Зверніть увагу, що сказано: «усякий, хто вірує в Нього»! Не лише ті, хто бачив чи чув Спасителя особисто, не лише ті, хто належить до якось стану, народу чи культури, але кожна людина, у будь-який історичний час, існуючи у будь-яких зовнішніх умовах, через віру в Христа досягає спасіння від загибелі, досягає вічного життя.
Воскресіння Христове має нерозривний внутрішній зв’язок з нашим воскресінням. Адже навряд чи знайдеться людина, яка може заперечити, що як довго не жили б ми на цьому світі – смерть для нас буде завершенням усього земного, і ніхто з людей не може уникнути її. А якщо істинність смерті доводять нам наш досвід і численні факти, то саме собою виникає питання – а що ж далі? Що – після смерті?
Христове Воскресіння є відповіддю на це питання. «Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22) – засвідчує нам апостол Павло, пояснюючи: «Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес з мертвих, то як же деякі з вас говорять, що нема воскресіння мертвих? Якщо нема воскресіння мертвих, то i Христос не воскрес. А якщо i Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна i віра ваша.
Крім цього, ми були б лжесвідками Божими, тому що свідчили б про Бога, що Він воскресив Христа, Якого Він не воскресив, якщо мертві не воскресають; бо якщо мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших. Тому i ті, що вмерли у Христі, загинули, i якщо ми в цьому тільки житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей. Але Христос воскрес з мертвих, первісток серед померлих. Бо як смерть через людину, так через людину i воскресіння мертвих» (1 Кор. 15:12-21).
Отже, коли ми знову і знову згадуємо, вшановуємо, святкуємо Воскресіння Христове – тим самим ми знову і знову нагадуємо собі про те, що здійснив Спаситель особисто для нас. Це є нагадування про наше особисте майбутнє воскресіння з мертвих, про дар вічного життя, який Бог через Сина Свого дією Духа Святого подає кожній людині.
При чому як помирають і праведники, і грішники, і віруючі в Бога, і ті, хто відкидає цю віру – так і воскреснуть для життя вічного усі. Тому як кожен з нас особисто думками, словами, вчинками визначає спрямування власного земного життя, примножує дар і таланти, дані Богом, чи навпаки – марнує їх, як блудний син марнував взяте у батька, чи закопує талант у землю, як лукавий слуга, – так само і вічне життя, дар якого дається воскреслим Христом для усіх нас, буде різним. Воно буде блаженним для добрих і стражданням – для злих, воно буде наповнене у вічності тим, що ми зберемо тут, в житті тимчасовому.
У сьогоднішньому читанні з Євангелія ми чули розповідь про зцілення Спасителем паралізованої людини, яка 38 років хворіла, і яка в очікуванні збурення ангелом води лежала у купальні біля Овечих воріт Єрусалима. Цей чоловік нагадує людство, нагадує кожного з нас – бо усі ми уражені хворобами духовними і тілесними, маємо немочі, подібні до розслаблення того хворого.
Безперечно, що не кожен має паралізовану частину тіла, що не підкоряється волі нашій, як було з цим розслабленим, бо він хоч і бажав ходити, як усі, але тіло не підкорялося цьому його бажанню через хворобу. Однак кожен з нас більшою чи меншою мірою має розслаблену, паралізовану волю, і може разом з апостолом Павлом сказати: «Не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. […] Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:15,19). І тому кожен з нас є паралізований гріхом, як хворобою духовною, що впливає на всю нашу природу, а відтак потребує зцілення, яке може дати лише Бог.
І Христос через Своє воскресіння подає нам це зцілення. Він зціляє нас від рабства смерті, повертає свободу нашій волі, яка була зв’язана кайданами гріха. Але Він і попереджає нас, як попередив зціленого паралітика: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5:14).
Тож продовжуючи святкувати Воскресіння Христове, пам’ятаймо і про ту відповідальність, яку ця історична подія покладає на нас. Як дар від Бога, ми отримуємо зцілення від смерті та життя вічне. Але якщо не прикладатимемо зусиль, щоби боротися з гріхом, то може статися з нами і щось гірше за тимчасову смерть, а саме – осудження на Страшному Суді. Пам’ятаймо ці істини, щоби через бездіяльність чи духовне лінивство не змарнувати ті дари зцілення, які подає нам Господь!
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні особливий день для кожного з нас, адже відзначаємо День матері – тієї безцінної для нас людини, яка дарувала нам народження і завдяки якій ми маємо можливість жити на цій землі, відчувати, радіти, любити, творити добро на славу Божу і на благо для ближніх.
Для людини пізнання життя починається з матері, вона стоїть на початку наших життєвих доріг, молячи Бога за нас та навчаючи добру.
Сердечна подяка і низький уклін вам, шановні матері! Нехай ваші недоспані ночі, материнська любов, терпіння й турбота відгукуються щирістю та добром в душах ваших дітей. Особлива вдячність матерям, які народили та виховали справжніх і вірних синів та доньок нашої Батьківщини, наших захисників, багатодітним матерям та жінкам, які стали мамами для дітей-сиріт. Ви – берегині не лише своїх дітей, а всієї родини, роду, нашого народу.
Бажаю всім вам здоров’я й довголіття, Божого благословення у всіх добрих справах, щоби у ваших душах панували радість і три найбільші християнські чесноти – віра, надія, любов. Приклад Пресвятої Богородиці, яка є Матір’ю Життя та Заступницею і Молитовницею за всіх вірних, нехай надихає вас, а Її чесний омофор – покриває від усякого зла!
Амінь!