Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!
Сьогодні Церква подає нам для навчання розповідь про зцілення Спасителем людини, сліпої від народження, та про суперечки, які виникли навколо цього явного чуда. З почутого нами слова Писання можемо зробити висновок: бідою є сліпота тілесних очей, але значно більшою бідою є сліпота духовна. Бо сліпота тілесна обмежує можливості людини, а духовна сліпота веде до невірства і загибелі.
Сліпого від народження, якого зцілив Спаситель, багато людей знали, бо він просив милостиню, адже не міг в інший спосіб забезпечити свій прожиток. Тож зцілення його, коли він став зрячим, було явним чудом і спонукало людей вірувати в Господа Ісуса як в Месію.
Фарисеї, які допитували колишнього сліпця, були здивовані тим, що чудо сталося всупереч їхнім уявленням і вченню, бо Господь зцілив сліпого в суботу, зробивши суміш, помазавши очі та пославши чоловіка умитися в купальні. Все це суперечило правилам фарисеїв, які вважали себе особливо чистими перед законом Мойсеєвим, бо намагалися ретельно дотримуватися його обрядової сторони. Одним з ключових елементів цього було ретельне дотримання суботнього спокою. Очевидно, що людина не може у суботній день бути абсолютно нерухомою і не робити жодної справи. Тож фарисеї на підставі тлумачень закону, які накопичувалися протягом століть, виробили велику кількість детальних правил, які речі та в який спосіб можна робити, а які ні.
За цими правилами те, що зробив Господь, вважалося недозволеним. На цій підставі Ісуса з Назарету фарисеї вважали порушником закону, а відтак – грішником.
Людина, яку зцілив Спаситель, була сліпою від народження, такою народилася і не мала провини в цьому. А фарисеї були засліплені духовно з власної волі. Вони виробили правила за своїм людським міркуванням, ці правила і своє судження поставили найвище, а відтак у сліпоті своїй не хотіли бачити явного чуда.
Зверніть увагу, як старанно фарисеї намагаються знайти докази того, що зцілений сліпець насправді не був сліпим. Як ретельно шукають способу через свої власні переконання пояснити те, що сталося. Вони, бувши вченими у приписах закону, через свою сліпоту та впертість виявилися нездатними побачити і зрозуміти те, що просто зрозумів зцілений. Цей простий, не вчений чоловік, усвідомив, що з ним сталося чудо, і Той, Хто сотворив це чудо – людина Божа. У своєму судженні він відштовхується від того, що сам бачить, від простих фактів. А фарисеї, які йому намагаються заперечувати, відштовхуються від власних уявлень і все, що в них не вписується – ігнорують.
Минулого недільного дня ми з вами міркували над читанням про навернення жінки самарянки, і тоді нашу увагу мав привернути факт простої відповіді Ісуса на питання про Месію: «Це Я, Який розмовляю з тобою» (Ін. 4:26). Те саме ми бачимо і сьогодні – Господь запитує зціленого сліпця: «Чи віруєш ти в Сина Божого? […] бачив ти Його, і Він говорить з тобою» (Ін. 9:35,37).
Як часто фарисеї, книжники, начальники народу запитували Господа, чи Він є Месія, але не отримували на це питання відповіді. Не отримували тому, що насправді не хотіли пізнання істини. Коли Спаситель перед первосвященником визнав, що Він є Месія, то замість увірування почув слова: «Він богохульствує» та вирок до страти.
Тож знаючи серце тих, хто ставив йому питання, бачачи, чи справді їхні очі духовні відкриті для пізнання істини, Господь і дає різні відповіді. Комусь, як жінці самарянці або зціленому сліпому, Він відкривається просто. А засліплені своєю уявою, своєю марною вченістю, своїми правилами залишаються без віри та пізнання навіть тоді, коли стають свідками явних чудес Божих.
Які висновки належить з цього зробити? Що нам слід дбати про відкритість нашого серця до Бога. Якщо ми будемо зберігати в собі бажання чути Божий голос, а не самих себе, то Господь даватиме нам відповіді на наші питання і відкриватиме нам Свою волю. Бо на щирість людини Він завжди відповідає Своєю щирістю.
А якщо ми власні міркування, стереотипи, переконання будемо ставити найвище, якщо будемо намагатися на все дивитися лише через них, як через свої правила дивилися на все фарисеї – тоді ризикуємо бути серед тих, хто дивиться і не бачить, слухає і не чує.
Порівняно небагато з людей стикаються зі сліпотою тілесною. Але сліпота духовна, засліпленість власними уявленнями, які відгороджують людину від пізнання істини, від Бога – це загроза для дуже багатьох. І навіть той, хто бачить сьогодні, може завтра виявитися засліпленим власною гординею, неправдивими міркуваннями, спокушений відступити від істини.
Тому бажаю всім нам плекати щирість і відкритість у відносинах з Богом, прагнути пізнати істину та виконувати те, що ми пізнали. І нехай Господь береже нас від засліплення фарисейського!
Дорогі брати і сестри!
Все, над чим ми сьогодні розмірковували, перегукується з сучасними подіями, серед яких ми живемо тепер. Хіба не нагадує вам наша Церква того сліпого, якому Господь відкрив очі? Як він отримав дар зцілення, так і ми чудесним чином, всупереч багатьом обставинам і спротиву, отримали благословення на нашу автокефалію, отримали Томос, були для всього православного світу проголошені Помісною Церквою-Сестрою. А наші брати, які теж сповідують православну віру, живуть поруч, всіляко намагаються знайти привід, щоби заперечити цю явну дію Божу. Вони намертво приросли до власних правил і приписів, і тому не хочуть визнати речі, для багатьох цілком ясні та очевидні.
Замість того, щоби полишити давні суперечки та знайти спосіб разом творити єдину Церкву так, як це визначене Христовим вченням, православним Переданням та канонами, вони знову і знову шукають виправдання для того, чому залишаються в розділенні.
Але ми, як люблячі брати, повинні діяти за настановою слова Божого: «Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. Бо й Христос не Собі догоджав» (Рим. 15:1-3). Керуючись цим ми знову і знову закликаємо наших братів, які залишаються у підлеглості Російській Церкві, до діалогу. Цей заклик днями підтвердив і наш Архієрейський Собор. Ми не ставимо передумов для такого діалогу – він повинен розпочатися ніби з чистого аркуша, без попередніх вимог чи тим більше ультиматумів. І якщо буде на те добра воля наших братів, ми впевнені, що з Божою допомогою зможемо досягнути успіху. Бо коли очі серця відкриті до пізнання правди – Господь завжди допомагає пізнати її та утвердитися в ній.
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми вшановуємо відновлення Михайлівського Золотоверхого собору та вітаємо зі святом нашу столицю, Київ. Відновлення з руїн цього храму, якому судилося вже кілька разів відіграти важливу роль в новітній історії України – один із знаків Божого благословення для нашої Церкви. Те, що видавалося неймовірним – стало реальністю. Те, що було лише мрією – отримало своє втілення. І це має надихати нас на подальшу боротьбу та працю. Адже ми віримо, що і нинішня мрія досягти перемоги над агресором та справедливого миру, мрія подолати розділення серед православних – теж, з Божою допомогою, стануть реальністю.
В особливих умовах нав’язаної Росією нам війни зустрічаємо нинішній День Києва. І дякуємо Богу, дякуємо нашим мужнім воїнам-захисникам, які зберегли нашу столицю від навали новітньої озлобленої орди. Нехай Господь і надалі оберігає наш Київ від нашестя чужинців, а Його Архістратиг Михаїл нехай буде скорим помічником для всіх, хто бореться зі злом.
Амінь.