Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у неділю після Богоявлення, у зв’язку з приходом Месії, Який тривалий час жив у Галілейському місті Назареті, ми чуємо з Євангелія сповіщення про виконання слів пророка Ісаї: «Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм» (Мф. 4:16).
Загалом у Євангелії ми дуже часто зустрічаємо посилання на виконання пророчих слів через ті чи інші події. Від обставин і місця народження Спасителя і аж до Його вознесіння на небеса та подання дару Святого Духа ученикам в день П‘ятидесятниці – все це було сповіщене Богом через пророків задовго, за століття, до Різдва Христового.
Такі посилання мають щонайменше два призначення. Перше – підтвердити, що Ісус є воістину Христос, тобто Месія, Спаситель світу, Який був обіцяний людству. Друге – засвідчити, що всі події земного життя Сина Божого були не випадковим збігом обставин і сталися вони не просто тому, що так хотіли ті або інші люди, але що все Богом було передбачене.
В час земного життя Господа Ісуса Христа, як і пізніше, було багато тих, хто претендував на звання Месії. Про деяких ми чуємо з самого Писання, про інших знаємо з історії, як давньої, так і сучасної. Про постання лжехристів та лжепророків попереджає і Сам Спаситель, особливо пов‘язуючи такі події з наближенням Його Другого пришестя і Страшного Суду: «Встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних» (Мф. 24:24).
Отже, важливо було підтвердити, що Ісус із Назарету – не один з тих лжехристів, але істинний обіцяний Месія. Тому на сторінках Євангелія ми постійно і зустрічаємо посилання на слова пророків, які наперед вказують на ті чи інші події та обставини, точно описуючи в них і загальні речі, і навіть, здавалося би, незначні їх деталі.
Пророки сповіщали, що Христос народиться від Діви, місцем Його народження буде Віфлеєм, але Він буде змушений деякий час перебувати у Єгипті, а після повернення звідти оселиться у Галілеї, у Назареті – і все це так і сталося. Сказане – лише мала частина прикладів, які у сукупності неспростовно доводять, що саме Ісус є істинний Христос, Який за волею Божою прийшов спасти світ.
Тут ми можемо почути слова скептиків, які говорять, що виконання пророцтв було пізніше приписане подіям із життя Ісуса Христа. На це маємо заперечення, що, по-перше, пророцтва були відомі задовго до Різдва Христового, вони були записані у книгах, які є священними не лише для християн, але і для юдеїв. Тому неможливо було як кажуть «заднім числом» вписати якість «нові пророцтва», які би співпадали із подіями життя Спасителя.
По-друге, з Євангелій ми бачимо, що багато моментів та обставин із земного життя Спасителя коли вони відбувалися, не були усвідомлені учениками і загалом сучасниками, як виконання пророцтв, і лише згодом це ставало зрозумілим. А це виключає спеціальне підлаштування людьми подій так, щоби вони здавалися здійсненням давніх пророцтв, бо більшість таких подій усвідомлювалися як виконання пророцтв лише після того, як все сталося. Прикладів можна наводити багато, але достатньо буде згадати, що пророцтвами було сповіщено і про продаж Спасителя за 30 срібників, і що гроші ці будуть використані на купівлю землі гончара, і що Він буде страчений з розбійниками, але поховають Його у гробі багатого чоловіка.
Третє ж заперечення сумнівів полягає в тому, що Євангелія писалися тоді, коли було багато живих свідків подій, описаних в них, і не лише налаштованих прихильно до християн, але і їхніх супротивників. Тому не було сенсу писати у Євангеліях про події, які стали виконанням пророчих слів, якщо вони насправді не відбулися. Адже замість того, щоби стати аргументом для доведення істинності, такі неправдиві свідчення були би зайвим доказом омани.
А якщо хто буде стверджувати, що загалом життя Ісуса Христа – міф, що Євангелія були придумані людьми і описували події, яких не було, то на це заперечимо, що жодна письмова пам’ятка в історії людства не мала і не має такого ступеню дослідженості, таких підтверджень достовірності текстів, такої цілісності в описі дуже різними людьми подій та вчення, як має Євангеліє. Тому у нас немає жодних підстав не довіряти написаному в них. А ті, хто попри численні докази відкидають очевидну істинність Священного Писання, уподібнюються сучасникам Христа, які навіть явні чудеса, вчинені Ним на їхніх очах, намагалися пояснити оманою чи дією бісів.
Отже, здійснення у подіях із життя Господа Ісуса Христа численних пророцтв засвідчувало і доводило як Його сучасникам, так і всім нам, що Він – справді Той, Хто мав прийти. Він – істинний Месія, Спаситель світу, виконавець волі Небесного Отця. А коли це є так, то нам безперечно належить слухати Його вчення, виконувати Його заповіді, дотримуватися всього, чого Він вимагає від людей.
Ми не можемо сказати: «Будемо християнами, але виконуватимемо лише оце і це, а іншого не будемо виконувати, бо воно здається нам неправильним чи неважливим». Тобто сказати ми так можемо, і багато є тих, хто іменує себе християнами або по факту хрещення належить до Церкви, але не виконує заповіданого Христом. Однак це не означає, що так справді можна чинити і що це є вірний шлях.
Якщо пророцтва здійснилися, і здійснилися точно, і ніяке слово не було в них без сенсу або марним – то тим більше немає нічого неважливого, сумнівного або пустого в словах Євангелія, у тій істині, яку Христос явив апостолам, а вони передали Церкві і яку Церква зберігає та звіщає з роду в рід. Євангеліє Спасителя настільки тверде, незмінне та непохитне, що навіть все видиме світобуття не може порівнятися з ним, як про це свідчить і Сам Господь, кажучи: «Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть» (Мф. 24:35).
Безперечно, що зовнішня, людська сторона і практика життя Церкви можуть змінюватися, як міняється загалом життя людства. Як апостоли використовували сучасні для них досягнення цивілізації, наприклад, писали Євангелія та Послання грецькою мовою, зрозумілою для багатьох народів греко-римського світу, а не просто мовою, яку розуміли лише вони самі – так і ми використовуємо сучасні досягнення цивілізації, щоби проповідувати Божественну істину. Але незалежно від того, чуєте ви слово Боже безпосередньо чи завдяки трансляції, читаєте слова Євангелія з паперу в книзі чи з екрана електронного пристрою – в самому слові Божому нічого не змінюється.
Тому ми як Церква можемо і повинні використовувати сучасні форми спілкування, щоби здійснювати свою місію – але ми не маємо права змінити євангельську істину, бо вона походить не від людей, але явлена та сповіщена Самим Богом. Ми не можемо назвати добром те, що Євангеліє називає злом. Ми не маємо права те, що Бог засуджує як гріх і від чого закликає людей утримуватися, як від смертельної небезпеки – урівнювати з тим, до чого Бог Сам закликає і заохочує.
Тут доречно сказати словами Послання апостола Павла до Галатів: «Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христі, самі виявилися грішниками, то невже Христос є служитель гріха? Аж ніяк!» (Гал. 2:17). Тобто коли серед вірних Церкви виявляються різні гріхи, і якщо навіть вони вкорінюються та поширюються довгий час, то це не робить гріх – праведністю, а зло – добром. І тому не слова Писання треба намагатися перетлумачувати так, щоби в них спробувати знаходити виправдання гріховним звичкам, порокам і пристрастям, але своє життя нам слід виправляти згідно зі словом Божим.
Світло велике, яке засяяло народу, що сидів у темряві та в тіні смерті, про яке сповіщає пророк Ісая і про що нагадує євангеліст Матфей нам сьогодні у читанні – це Син Божий, Який прийшов у світ. Це Світло невгасиме, Світло втілене, Христос Господь. Він явив Себе не лише язичникам Галілеї чи жителям Юдеї, але для всіх. Бо в темряві та тіні смерті перебувало і перебуває все людство через підвладність гріху. Гріх – це блукання в темряві, а зло своїм наслідком має смерть. Але Світло велике засяяло нам – тому маємо слідувати за цим Божественним Світлом, яке у темряві світить і темрява не може огорнути його (Ін. 1:5).
Дорогі брати і сестри!
Здійснення пророцтв, яке бачимо у подіях Євангелія, має не лише стверджувати нас в істинності слова Божого і спонукати до його виконання. Воно також зміцнює нашу віру в безперестанну, постійну дію Промислу Божого в світі та в житті кожного з нас. Як Бог передбачив усе, що сталося в час пришестя у світ Сина Свого, і спрямував усе до блага, навіть страждання і смерть Христові, – так Він знає і бачить все в історії, від її початку в Раю і до завершення Страшним Судом та переходом людства у вічність. І бачачи, спрямовує все до блага. Коли ми це знаємо, то маємо з більшою, всеосяжною довірою ставитися до нашого Творця, йти за Його повеліннями й настановами, як би це складно не було для нас і яким би невідомим не здавався нам шлях.
«Покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне» (Мф. 4:17) – закликає Господь всіх нас. Бог все необхідне зробив для того, щоби Його Царство було близьким, відкритим, досяжним для кожної людини. Відтак лише від нас залежить, чи подолаємо ми покаянням і життям у згоді з волею Божою ті гріхи, які відділяють нас від входження у відкриті Христом райські двері.
Амінь.