Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цей недільний день Великого посту Церква присвятила вшануванню пам’яті преподобного Іоана Ліствичника – ченця, усамітненого пустельного подвижника, а наприкінці життя – ігумена монастиря Синайського. У такий спосіб ми не лише отримуємо нагадування про його особистий подвиг, але і про залишений ним безцінний скарб духовних настанов – книгу «Ліствиця», тобто «сходи». У цій книзі у вигляді 30 послідовних ступенів або сходинок преподобний показує шлях духовного удосконалення, зростання в чеснотах, які підносять людину від земного до небесного, від тимчасового – до спасіння у Христі.
Жив преподобний у VI столітті, тривалий час віддавши чернечим подвигам послуху і усамітнення. А наприкінці життя за свої численні чесноти і дар настановляти інших він був обраний ігуменом монастиря при Синайській горі. Навчившись на власному досвіді, маючи від Бога дар повчального слова і настанови, преподобний Іоан на прохання ігумена Раїфського монастиря, теж з іменем Іоан, виклав свої знання у книзі, назва якої взята з видіння патріарха Якова.
Видіння це описане у 28-ій главі книги Буття, де сказано: «Яків же вийшов із Вирсавії і пішов у Харан, і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати […] І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній. І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. […] Ось, Я з тобою […] Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі. Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав! І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це не що інше, як дім Божий, це врата небесні» (Бут 28:10-13,15-17). Преподобний Іоан взяв таку біблійну назву, «Ліствиця», щоби показати в образі сходів, які ведуть від землі до неба, до Бога, ті чесноти, набуття яких повинні прагнути не лише подвижники-монахи, але і всі християни.
Бо всі ми, незалежно від обставин життя, починаємо його в умовах світу цього, який лежить у злі. І від імені всякої людини псалмоспівець, цар і пророк Давид у своєму знаменитому покаянному 50-му псалмі свідчить: «Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50:7). А святий апостол Павло у Посланні до Римлян продовжує цю думку, кажучи: «…всі під гріхом. Як написано: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного» (Рим. 3:9-12). Тому ніяка людина не повинна думати, що вона є вільною від гріха і дії зла – всі ми є у тій чи іншій мірі рабами гріховних діл, до кожної людини підступають спокуси, пороки та пристрасті прагнуть опанувати всякого.
Однак ми не залишені Богом, нашим Творцем, у такому жалюгідному стані, не відкинуті Ним, хоч і є грішниками. Господь вказує нам шлях, яким можемо вийти з цього становища, звільнитися від рабства, побороти владу гріха над собою. Шлях цей полягає в тому, щоби набувати чесноти, підніматися від безодні гріховної вгору, до небес, до Дому нашого Отця. І хоча гріх в давнину утворив прірву між Богом і людиною, відстань ця, завдяки милосердю і жертовній любові нашого Творця, стала можливою до подолання. Своїми власними силами ніяка людина не може здолати її, як неможливо збудувати сходи в небо. Але Бог Сам наближається до нас, Він сходить з небес, Він через хресну смерть і воскресіння Господа Ісуса Христа утверджує шлях спасіння, що відкритий тепер для всякої людини.
Кожен з нас багато разів у своєму житті користується сходами, щоби від низу піднятися догори. І образ цей має допомогти нам зрозуміти, що наше духовне життя, уподібнюючись сходам, має потребу в точці утвердження та з необхідністю є поступовим. Як сходи мають початок внизу і завершуються вгорі, і верхня точка є їхнім утвердженням, бо спираючись на неї вся конструкція стає міцною – так і наше духовне життя може бути утвердженим і здатне приводити до вдосконалення виключно тоді, коли воно спирається на Бога і має утвердження в Ньому.
Той, хто хоче знайти опору лише в самому собі, в навколишньому світі, в інших людях, але не має і не шукає своєї опори в Бозі – той приречений на малоплідне чи навіть і згубне для душі блукання. Однак і вибір шляху сходження до Господа, утверджений на Слові Божому і Хресній жертві Спасителя, тобто вибір вірного шляху – це ще не є сам шлях. Безперечно, важливо обирати шлях правильний, але ще важливіше – йти цим шляхом, уникати на ньому спокус. Важливо, утвердившись в одній чесноті – не заспокоюватися і набувати наступну, щоби не зупинитися на половині шляху чи не впасти, зовсім погубивши плід попередньої праці.
Книга преподобного Іоана написана була завдяки набутому в чернечих аскетичних подвигах досвіду і в першу чергу була призначена для повчання монахів. Однак всякий християнин, а не самі лише ченці, може здобути користь від настанов, які викладені в ній. Бо хоча не всі і не однаковою мірою несуть подвиг, не всі цілком віддаляються від світу і не кожен здатний понести тягар пустельного життя, однак чесноти, показані в «Ліствиці», спосіб їхнього набуття, небезпеки, які очікують на всякого, хто йде шляхом спасіння – все це стосується кожного християнина.
Тому Церква в час Великого посту нагадує нам про цей духовний шлях і про настанову преподобного Іоана, чого слід нам прагнути, а чого – уникати. В 30-ти главах, які знаменують собою ступені духовного сходження і вдосконалення, у книзі «Ліствиця» показані як самі чесноти, так і шлях, яким вони здобуваються. Розпочинається духовне зростання із боротьби з суєтою світу цього. Далі через покаяння, через оплакування своїх гріхів та пам’ять про відповідальність перед Богом, про смерть і Страшний суд, подорожуючий на шляху спасіння набуває чесноти і відганяє спокуси.
Боротьба з гнівливістю і озлобленістю, стриманість в словах, любов до правди, боротьба з розпачем і лінивством, помірність у споживанні їжі та збереження тіла й душі від осквернення, боротьба із залежністю від багатства і матеріальних речей, викорінення нечутливості, спонукання себе використовувати час на духовно корисні справи і молитву, зміцнення у вірі, викорінення марнославства і гордовитості, здобуття чеснот простоти, смиренності, беззлобності та утвердження в досягнутому – ось шлях, який належить проходити усім, хто справді бажає спасіння, ось сходи, які ведуть до Царства Небесного!
Хто подолає цей шлях, той осягне спокій тіла й душі, матиме дар безперестанної внутрішньої молитви, що єднає з Богом, переможе пристрасті та повною мірою утвердиться у союзі трьох головних чеснот – віри, надії та любові.
Таким є короткий зміст настанов преподобного Іоана. Кожна з них має своє опертя на Божественне Одкровення. І автор знову і знову вказує на те, що не від людської філософії чи самого лише досвіду навчився він сам та навчає інших, але має, як тверду основу, як непохитний наріжний камінь – Боже слово.
Також цінність «Ліствиці» для нашого духовного повчання полягає у її практичності – преподобний Іоан не лише закликає читачів його праці набувати чесноти і уникати спокус, але показує на життєвих прикладах, як цього досягати. Сам пройшовши десятиліття цим спасительним шляхом, бувши свідком життя і повчань багатьох отців і подвижників, преподобний Іоан весь цей дорогоцінний скарб викладає на сторінках книги, щоби поділитися ним з кожним, хто бажає духовної досконалості.
А Церква, нагадуючи нам у дні Великого посту не лише про цю повчальну працю, але про саму необхідність кожному з нас звіряти свій подвиг, свій шлях з досвідом і вченням святих – спонукає нас користатися цими дорогоцінними скарбами мудрості та знання.
Бо однією з головних спокус на нашому духовному шляху, дорогі брати і сестри, є наша самовпевненість. Ми навіть у малих і незначних речах потребуємо навчання, отримуємо настанови і застереження від більш досвідчених. І ніхто розумний не скаже, що взявшись за якусь справу, він в одну мить досягне в ній досконалості. Ніхто, поклавши камінь у фундамент сьогодні – завтра не очікуватиме, що увійде в збудований дім, бо знає, що від початку до завершення – багато праці.
Але коли йдеться про духовне життя, про наше спілкування з Богом, про спасіння – як багато чути голосів тих, хто відкидає всякий авторитет! «Навіщо мені посередники! Не потребую повчань! Бог – у мене в душі!» – так промовляють вони. Але якщо звичайним речам з життя світу цього ми повинні навчатися, маємо набувати досвід від інших і досконалості досягаємо лише з плином часу та завдяки праці й наполегливості, – то тим більше так є у духовному житті, у спілкуванні з Богом та в досягненні спасіння.
Тож, дорогі брати і сестри, якщо хочемо мати успіх у справі духовного вдосконалення, то належить нам частіше звертатися до настанов і досвіду святих отців, подвижників, навчатися від них та брати за приклад їхнє життя. І пам’ятати, що навіть коли на шляху чеснот і досягнемо певних успіхів та подолаємо кілька сходинок в дорозі до Царства Небесного – не слід нам втрачати пильність, бо навіть з найвищих щаблів можливе падіння. І чим вище піднімаємося – тим обережнішими та уважнішими слід нам бути, бо лукаві духи з більшою впертістю і злобою ворогують проти тих, хто подолав деякі спокуси, ніж проти цілковито опанованих гріхами.
Нехай же настанови преподобного Іоана та інших вчителів благочестя будуть нам на поміч. А зерно, що сіється ними, нехай в душах наших зростає і дає добрі плоди.
Амінь.