Слово Предстоятеля на початок Великого посту

Дорогий владико, всечесні отці, улюблені у Христі брати і сестри!

З молитовного прохання про благословення Боже на звершення подвигів Великого посту та з виконання повеління Спасителя прощати провини нашим винуватцям розпочинаємо нині шлях Святої Чотиридесятниці.

У чому важливість і значення посту і чому ми маємо дотримуватися його?

Найпершим постом ми можемо назвати заповідь, яку Господь дав Адаму в Раю: «Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:16-17). Через виконання цієї заповіді перша людина мала виявити і свою стриманість, і власну волю, і утвердитися у свободі та добрі. Але людину спокусив диявол, і вона порушила цей перший піст, це єдине обмеження, послухала спокусу диявола, а волю Божу не виконала. Через це відкрилася дія гріха, людина у самій своїй природі зазнала руйнування, яке привело до смерті – бо, відвернувшись від Творця, людина втратила належний зв’язок з джерелом свого буття.

Тож як через нестриманість у бажаннях, через недотримання першого посту гріх увійшов в людську природу, так через самообмеження, через усвідомлене і добровільне приборкання бажань і потягів, ми долаємо гріх. Кожен знає, що здібності тіла і можливості душі здатні до розвитку, якщо їх тренувати і спонукати до вдосконалення відповідними вправами та працею. Гріх увійшов у нашу природу через те, що волю свою людина спрямувала не до добра, а до зла, не до Бога, а на спротив Богові. Тож для перемоги над гріхом ми маємо зміцнювати нашу волю, спонукати її до вдосконалення через загартування у випробуваннях. І таким випробуванням для нашої волі є піст, додержання якого загартовує її та зміцнює. Бо навчившись стримувати себе у бажаннях, у потребах тіла, у звичках життєвих – ми навчимося стримувати себе від пристрастей, долати спокуси, не піддаватися на принади гріха.

Піст – це час більшої уваги, яку маємо приділяти потребам душі. Скільки ми піклуємося про наше тіло, щоби воно мало заспокоєння у відпочинку та сні, було захищене одягом, було насичене їжею і питтям, було здоровим. Навіть для достатнього піклування про потреби тіла ми витрачаємо багато часу, але гріх спонукає нас турбуватися про все це надмірно, водночас відвертаючи нашу увагу від потреб душі.

Але хіба душа наша не потребує уваги, хіба вона – лише служниця тіла? – Зовсім ні, бо насправді це душа животворить тіло, це вона залишається у вічності, вона має спілкування з Богом, вона має розум, волю і почуття, які наповнюють життя тіла змістом, що перевершує мить сьогодення та сягає безкінечного майбутнього.

Тому обмежуючи себе в потребах тіла лише простим на найбільш необхідним, ми водночас протягом днів посту приділяємо більшу увагу потребам душі. Як тіло потребує їжі та пиття – так і душа наша потребує насичення у спілкуванні з Богом, що осягається через молитву та Святі Таїнства, головним з яких є Причастя Тіла і Крові Христових, Свята Євхаристія. Тіло наше потребує підтримання здоров’я та чистоти – і душа наша у покаянні, через Сповідь, очищується від бруду гріховного, зціляється від ран, нанесених пристрастями і порушенням Божих заповідей.

Буденна круговерть справ часто відволікає нас від виконання християнських обов’язків, від виявлення милосердя до ближніх, від участі в богослужіннях, але під час посту Церква особливо наполегливо нагадує нам про наше покликання до чистоти і святості. Вона спонукає нас через особливі богослужіння, такі як читання Великого покаянного канону святого Андрія Критського чи спогад про Страсті Христові під час читання пасії. Церква подає нам корисні нагадування через читання зі Священного Писання і через наведення прикладу життя великих святих подвижників, таких як преподобні Іоанн Ліствичник і Марія Єгипетська.

Церква нагадує нам про тимчасовість нашого земного буття і про наш обов’язок перед душами спочилих, часто звершуючи заупокійні молитви протягом Великого посту, особливо присвятивши цьому суботи другого, третього і четвертого тижнів. У короткій, але змістовній молитві преподобного Єфрема Сирина, що супроводжує нас протягом всього посту ми не лише підносимо прохання до Бога, але і щоразу отримуємо настанову, чого нам самим слід прагнути, а від чого – віддалятися.

Час посту – це ніби повторення Божого заклику, який сповіщає нам пророк Єремія: «Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим» (Єр. 6:16). Адже для того, щоби почути голос іншого – нам самим треба мовчати, бо коли водночас говорять двоє, то вони не чують ні іншого, ні навіть себе. Тож коли ми хочемо почути голос Божий, Його настанови і заклики, звернені до нас – то маємо зупинитися на шляхах наших, стишитися. Піст – це час, коли ми стишуємо наші тіло й душу для того, щоби вони знайшли справжній, дарований Богом спокій.

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні з Писання ми чули настанову щодо важливості прощення, як передумови отримання нами самими помилування від Бога. Прощаючи, ми примиряємося не з гріхами і неправдою, вчиненими проти нас, але з ближніми нашими, даючи їм можливість звільнитися від впливу гріха і неправди та остерігаючи самих себе від неправедного гніву та осудження. Почуття справедливості вимагає покарання за провину, але коли ми прощаємо, то ми не порушуємо справедливість і не залишаємо зло непокараним – ми віддаємо встановлення справедливості в руки Божі, визнаємо, що Він краще за нас знає, кому, коли і в який спосіб треба дати відплату. Бо ми самі є невідплатними боржниками перед Господом і тому, бажаючи милосердя Його для себе, маємо бути милосердними до ближніх.

Тож визнаючи свої провини, маємо просити за них прощення у Бога і ближніх, і за вчинену неправду проти нас – маємо прощати, бо така є воля Божа і такою є Його заповідь. Тому і я, знаючи про себе, що як людина міг чимось образити когось з вас чи в інший спосіб завинити – прошу у вас прощення.

Поростіть мені отці, браття і сестри все, чим згрішив я, словом, ділом чи думкою і всіма моїми почуттями! Бог Своєю благодаттю і людинолюбністю нехай простить і помилує всіх нас!

Амінь.

Джерело