Дорогі брати і сестри! Богослужінням і покаянною молитвою ми нині розпочинаємо шлях Великого посту, в якому можемо побачити символіку звільнення від рабства. Ці 40 днів, ця свята Чотиридесятниця, нагадують нам про сорок років шляху народу Ізраїля від неволі у Єгипті до землі обіцяної. Звичка бути рабами настільки укорінилася серед тих людей, що зіткнувшись з першими ж труднощами, вони стали нарікати і бажали повернутися туди, де фараон наказав убивати їхніх первістків – бо у Єгипті їм давали м’ясо і вони могли насититися.
Щоби викорінити серед людей це бажання бути рабами заради шматка єгипетського м’яса, Мойсей за велінням Божим вів народ довгою дорогою. Бо гріх глибоко укорінюється в серце людини і неможливо просто, в одну мить, позбутися його і всіх його наслідків.
Саме тому не день і навіть не тиждень ми звершуємо постування, готуючись зустріти Світле Христове Воскресіння, але йдемо тривалою духовною дорогою сорокаденного посту. Щоби за цей час справді оновитися, ствердитися у покаянні та бажанні очиститися від гріха. Як блудний син, який згадав про дім батька свого, ми, згадуючи про Царство Небесне і рай, духовно піднімаємося з багна гріховного і вирушаємо в дорогу до нашого Небесного Отця.
Шлях цей не простий. І коли ми здолаємо його, то увійдемо ще не у святкові дні торжества, хоча і розпочинаються вони зі спогадів про воскресіння праведного Лазаря та зі свята Входу Господнього в Єрусалим, але увійдемо в дні вшанування страстей Господніх, у дні спогаду про юдину зраду, про ганебне судилище над Месією і про Його страту на хресті.
І це також має нагадати нам, що хоча дорога свободи є важка, найважчим у ній є не початок, а завершення. Апостол Павло як образ християнського подвигу використовує аналогію з біговими перегонами, які були популярними і тоді, і нині. Можемо взяти цей образ і ми та побачити, що коли починають багато учасників свій біг на тривалу відстань, то в перший час добре біжать усі. Але чим далі, тим менше є тих, хто продовжує біг успішно, бо втома та знесилення перешкоджають цьому. Однак здолати всю відстань може лише той, хто бігтиме до кінця. Так і спасіння досягають лише ті, хто шлях духовний проходить до кінця, хоча завершення його може бути ще важчим, ніж початок.
Сам Господь наш Ісус Христос пройшов шлях служіння Свого до кінця, завершивши його тим, що віддав Себе навіть на ганебну і болючу смерть на хресті. Він був похований у гробі, а Його супротивники у ту мить думали, що нарешті вони перемогли.
Однак неправда і зло, навіть коли і торжествують, то завжди лише тимчасово. Бо ніколи вони не можуть мати остаточної перемоги. Праведний Лазар, коли внаслідок хвороби помер, то смерть ніби перемогла його. Але Христос воскресив друга Свого і цим Бог переміг смерть та явив нам знамення майбутнього загального воскресіння.
Коли тіло померлого Месії ввечері п’ятниці знімали з хреста і клали до гробниці, то всі супротивники Спасителя торжествували, думаючи, що вони перемогли. Але виявилося, що їхня тимчасова перемога була лише початком остаточної поразки зла і відкрила двері для великої перемоги Божої над злом і смертю.
Тому і ми, дорогі брати і сестри, не повинні знесилюватися на шляху боротьби зі злом не лише в час Великого посту, але і протягом всього нашого життя. Бо маємо бути твердо, непохитно, незламно впевнені у Божій перемозі.
Якщо Господь обіцяв, що звільнить людей від рабства і приведе у землю обіцяну – Він здійснив це, і ніяка сила не змогла зупинити Божого задуму. Коли Бог обіцяв, що диявол зазнає поразки, що голова змія буде стерта і знищена Сином Божим, що кайдани сатанинського рабства будуть розбити і ворота пекла зруйновані – то так і сталося.
І нині ми знаємо, що Бог обіцяє кожній людині, яка вірує в Христа і йде за Ним – перемогу і життя вічне. Тож хоча шлях духовний є тернистим і вузьким, хоча він є шляхом хресним, але шлях цей – до перемоги. І нехай на останніх кроках, на останньому подиху він зазвичай найскладніший, але це не повинне нас ані зламати, ані спричинити зневіри у можливості досягти перемоги правди.
Звісно, що своїми власними силами людина не може цілком подолати зло. Але неможливе для людей є можливим для Бога. І тому не самі собою, але покладаючи надію на Господа, ми переможемо.
Дорогі владики, отці, брати і сестри!
Починаючи шлях посту, ми маємо позбутися тягарів, які заважають на ньому. Гнів та бажання помсти ближнім нашим, які вчинили проти нас щось зле – це є один з таких тягарів. Хто хоче пройти довгий шлях успішно, той не обтяжує себе багатьма речами, бо швидко знесилиться і зупиниться, не досягши завершення дороги. Хто хоче успішно пройти не лише час Великого посту, отримавши від нього духовну користь, але і весь свій шлях до спасіння, той має відкинути тягарі власних гріхів, засудивши їх.А відплату за гріх, вчинений ближніми, простивши їх самих, ми повинні залишити на праведний суд Божий, який неодмінно станеться для всіх.
Протягом посту ми часто повторюємо слова молитви Єфрема Сиріна, які завершуються проханням до Бога: «даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого». Тож, вирушаючи в духовну дорогу, ми маємо звільнитися від пут осудження і гніву так само, як прагнемо бути звільненими від тягаря наших власних гріхів, бо ж просимо Отця Небесного: «прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».
І тому як архієрей єпархії Київської та як Предстоятель Помісної Церкви, залишаючись водночас людиною і ченцем та усвідомлюючи свою неміч і недоліки, я прошу прощення не лише перед Богом, але і перед усіма вами. Якщо словом чи ділом когось із вас образив, якщо чогось не зробив належно через власну неміч чи нерозуміння, чи якимось іншим чином завинив перед вами – простіть мені владики, отці, брати і сестри, і помоліться за мене, грішного!
І я, улюблені у Христі, заради Бога прощаю провини, коли хто завинив переді мною, та закликаю на всіх Боже благословення. Щоби ми разом плідно і зі спасительною користю для душі пройшли шлях нинішнього Великого посту та, належно приготувавшись, гідно зустріли день Божої перемоги над смертю – світле Христове Воскресіння! Амінь.